Вашингтон у п'яти словах: спека, мистецтво, безкоштовно, тиша і біг. Саме таким він мені запам'ятався.
Національний сад скульптур
Усіх студентів, які приїжджають на літо в Штати, можна умовно поділити на 2 категорії. Перша – ті, хто заробляє на божевільні подорожі країною, друга – ті, хто гарує на трьох (перебільшую) роботах без вихідних, щоб вивезти весь заробіток додому.
Ми з чехом Майклом були десь посередині. Ні те, ні се. Працювали по 14 годин на добу і мріяли вибратися хоч кудись, та якось воно не виходило: то вихідні не збігалися, то погода псувала малину, то просто хотілося відіспатися досхочу.
У серпні, усвідомивши, що, почекай ми ще трохи – і наші мрії накриються мідним тазом, ми вирішили діяти.
Куди їхати? «В» - Вашингтон – близько, цікаво і бюджетно.
Все той же Національний сад скульптур
Перебравши десятки можливих варіантів «як дістатися», ми зупинилися на E-Point. 60 доларів в обидва боки – о 9:30 ранку ти на місці призначення, о 10 вечора знову в центрі рідного Бетані – чудово.
Перше, що ми відзначили після приїзду – це те, як тихо навколо. Я готувалася побачити різнокольорові натовпи людей, що поспішають хтозна-куди, як тільки вийду з автобуса, у підсумку ж, єдиною подобою натовпу, що кинулася мені в очі, була групка малечі, яку супроводжуючий марно намагався змусити рухатися в потрібному напрямку. Люди, ви де?
Їхати до Вашингтона на 1 день – це таке собі діло. Ми носилися по Національній Алеї, намагаючись, що називається, осягнути неосяжне. Фразою дня стала «так, швидше, нам ще туди встигнути треба». Національний музей природничої історії, Національний музей авіації та космонавтики (must see!), Смітсонівський музей американського мистецтва, Національна портретна галерея, монумент Вашингтона, меморіал Лінкольна, Капітолій, Білий дім, Національний меморіал Другої світової війни – все це ми пробігли так швидко, як могли.
Смітсонівський національний музей авіації та космонавтики
У Національному музеї природничої історії я довго читала інформацію на білбордах, присвячених океану і зародженню життя на Землі - втомившись чекати, Майкл видав прекрасну річ: «Слухай, роби, як китайці: фоткай все підряд, а вдома прочитаєш, ну!» Зізнаюся, через брак іншого вибору, надалі я так і робила. Соромно, але що вже.
Смітсонівський національний музей природничої історії
Найбільше часу пішло на Національну галерею мистецтва. Розраховуючи пробігти її за годину, ми, потрапивши всередину, відразу зрозуміли, що місію цю провалимо, плюнули на все, і стали неспішно переходити із зали в залу, відкривши рот. Моне, Ван Гог, Да Вінчі і Воргол – чи могла я про це взагалі мріяти?
О п'ятій вечора ми відчували себе так, ніби пройшли сто кілометрів у пустелі – хотілося лягти десь на траву і не зрушити з місця. І ще хотілося їсти. До речі, про їжу. Цілу годину ми блукали в окрузі Національної алеї, намагаючись, як виявилося, абсолютно марно, вишукати хоча б один працюючий намет з бургерами і хот-догами. П'ять годин – приблизний час закриття всіх пам'яток Алеї, «їжа», як я зрозуміла, працює в тому ж режимі. Ми з сумом згадали, як зранку, щоб полегшити вагу рюкзаків, впихали в себе залишки перекусу – дурні! Та хто знав.
Моя порада тим, хто збирається відвідати Ваш – вирушайте в місто на пару днів. Не думаючи. Воно того варте. І розплануйте заздалегідь, чого саме ви хочете подивитися, тому що кількість музеїв, зібраних в межах цього місця, може звести з розуму. Тут знайдеться віддушина абсолютно для кожного, будь ви натура творча чи фанат давньої історії. І так, ніяких хмарочосів і шокуючих споруд – всі будівлі Вашингтона витончено суворі, мовляв, дивись-но, я неоготика, я неокласика, я бароко, а я, між іншим, сучасна архітектура.
Вид з оглядового майданчика монумента Вашингтона
Якби мене запитали, Ваш чи НЙ, я б відповіла НЙ. Є в ньому щось таке, що тягне мене до себе, немов магнітом. Але! Побувати в Штатах і не побачити їхню столицю – це, я вважаю, злочин :P
