Справа в тому, що повернення в те саме місце вдруге призвело до того, що це вже не просто сезонна забава, а серйозні життєві випробування. Якщо минулого року на студентів бізнесу чи меду, які готували на лінії, дивилися ще якось зі поблажливістю, то цього року ніяких поблажок вже ніхто не дає.
Сезон загострився до межі, клієнтів вище даху, а господар ресторану і менеджери вимагають ще більше. І тут починається най, вибачте, складна частина. Їм це не те, тут їм не так, а ось це має бути навпаки, розумієте. При тому, що витрачають вони на весь цей спектакль мінімальну кількість грошей, економлячи кожен цент, на кожному покупцеві.
Ні-ні, я серйозно. У цьому, можливо, і полягає бізнес? Економія на всьому, що рухається? Коли кухонний менеджер прибирає дві зайві картоплини-фрі з тарілки, яку я сервірую у нього на очах, пояснюючи це тим, що я поклав занадто багато. Мій ресторан взагалі, мабуть, трохи не звів дебет з кредитом минулого року, і тому цього сезону дуже сильно вирішив заощадити на продуктах, закуповуючи більше замороженої готової їжі, яку достатньо кинути на плиту або у фритюрницю і.. вуаля. А минулого року ми майже все руками робили. Зрозуміло, робоча сила то дорога.
Але економією на продуктах тут не закінчилося. Минулого сезону кожен кухонний працівник отримував досить хороші гроші, працюючи понаднормово за рахунок того, що кухарів було мало, а роботи багато. Мабуть, господар відчув це, і вирішив цього року скоротити години нашої роботи, чим, якщо чесно, дуже погіршив якість їжі. Хоча кого це, по суті, хвилює? Наш ресторан єдиний в окрузі, і люди валять сюди, незалежно від якості свого останнього відвідування. Вибору у них немає. Практично монополія.
У цей же час господар і менеджери тиснуть на нас про те, що якість їжі не відповідає їхнім очікуванням. Один з менеджерів взагалі любитель влаштовувати перевірки, роблячи замовлення так, щоб ми не знали, що це для нього. Дякую, хоча б господар напряму завжди замовляє.
Все це призвело до того, що Уелдон - мій колега з минулого року, тутешній лідируючий лінійний кухар і просто мій близький друг - психанув і вирішив піти. По суті, причини ясні і зрозумілі. Він отримував жорсткий пресинг від адміністрації з усіх боків через їжу по кожній дрібниці, а також не отримував достатньої кількості годин, які йому потрібні для покриття боргів. Він очікував, що заробить пристойну суму грошей, так як компанія підвищила його ставку на 2 долари на годину, але вони виявилися хитрішими. Так, ставку підвищили, а кількість годин знизили. І отримує він тепер в кращому випадку ті ж чеки, що і минулого року.
А закінчилося все тим, що він отримав умовне зауваження у свій профіль за те, що його дівчина ночувала у нього в кімнаті. Ну, це загрожує лише відрахуванням 25% з умовного бонусу, який наші співробітники отримують в кінці сезону, але для Уелдона це стало останньою краплею, після якої він вирішив повернутися на стару роботу у себе вдома - в Техасі.
Кожна спроба компанії скоротити години роботи і заощадити на нас вела до того, що на лінії носився, наприклад, лише один кухар, що, власне, практично взагалі нереально, враховуючи, що цього року меню ще трохи ускладнили в деякому плані. Зрозуміло, замовлення були неймовірно довгими, а їжа не завжди хорошою.
Ну а закриття, само собою, взагалі займало вічність. Здається, я вже розповідав, що ми спеціально розтягували процес прибирання кухні в кінці дня, щоб отримати другого кухаря в нічну зміну. Надалі стали періодично з'являтися і треті кухарі, тому що без них просто було нереально впоратися з навалою клієнтів. Господарі все не знали, як з цим справлятися, так як у нас мало людей, тому все одно доводиться платити понаднормово. І що вони роблять?
Вони наймають більше людей в середині сезону. Вони беруть людей з інших частин ресторану і кидають на лінію - готувати. Одного разу господар проходив повз лінію разом з одним хлопцем-румуном з магазину морозива і запитав у мене: "Азіз, ти ж зможеш навчити його працювати на лінії?" А що я повинен відповісти? Звичайно, можу.
Ну ось тепер в навал клієнтів у нас працюють люди, які поняття не мають, що вони роблять. І замість того, щоб зосередитися на своїй позиції, ми стежимо за ними. Зате господарі задоволені. Адже вони думають, що це все робиться одним клацанням пальців. Поставив людину готувати. Він готує. Вуаля. Економимо гроші на понаднормових.
Але справа в тому, що я парюся вже за цей ресторан і за ту їжу, яка виходить з кухні, так як я вже не перший рік тут. Хоча часом мені здається, що навіть господарі паряться менше, ніж деякі з наших кухарів, так як для них важливіше те, скільки люди залишать в рахунку, а не те, наскільки вони будуть задоволені. Такий бізнес в цих місцях. І тут не працює система: зроби краще, і люди обов'язково поділяться своїм досвідом, а потім ще й повернуться. Тут працює система: зроби це якомога дешевше, продай якомога дорожче, а люди прийдуть в будь-якому випадку, так як у них немає вибору.
Але, чорт забирай, я шалено люблю це місце, так як я кожен день отримую таку гігантську кількість досвіду на все життя. Часом буває складно, але ж так і повинно бути в реальному житті?
