Ті, хто читав мій минулий блог, можливо, пам'ятають, що минулого року мою інтровертну душу мотивувала дівчинка з Болгарії на ім'я Мирослава. Якщо забули, нагадаю - вона надихнула мене на веселе літо однією, грубо кажучи, нетверезою розмовою.

Цього року Міра, на жаль, не повернулася, але з'явилися нові персонажі, з ким я міг глибоко поговорити про життя. Це були три сестри американки на прізвище Тернер. Мабуть, посилаючись на знамениту співачку минулого століття, ми стали називати їх "Тіна". Тобто, кожна з них могла відгукнутися на це ім'я, хоча звали їх Анніка, Меган і Келсі. Саме в цьому порядку вони і на фото.

Вони, особливо Анніка, стали сонцем нашого гуртожитку, якого так часто не вистачає таким місцям. У них була просто невичерпна енергія, і вони завжди були готові нескінченно ділитися нею з нами. У чому це полягало? Та в тому, що вони вічно задумували якісь активності для нас. Будь то настільні ігри, походи, поїздки в бар, виїзди на природу, поїздка до друзів у гості і т.д. і т.п. З ними неможливо було всидіти без діла. До того ж, з Аннікою особисто у мене склалися дуже близькі стосунки саме як у співрозмовників, які часто спілкувалися на різні особисті питання. Справа в тому, що дорога в Монтані зазвичай займає довгий час, і у вечірній час, по дорозі додому, всі зазвичай засинають. А я найчастіше сидів поруч з Аннікою, яка вела машину, ну а моя роль була не спати, так як дорога темна, і водієві складно. Таким чином у нас з нею зародилося багато різних тем для розмов.

Також, вони відмінно розбиралися в походах і в кемпінгу, тому ми дуже часто з ними вибиралися на природу, про що я розповім ще в окремому пості.