Ось воно життя. Ваше, моє, наше. Нехай моє життя тут - не найсправжніше. Зрозуміло, в реальності це все не зовсім так, але це дуже близько до цього. У житті, безумовно, є найголовніший момент всього, що крутиться навколо вас - люди. Люди, які йдуть, люди, які приходять. Люди, які, можливо, залишаться назавжди. А раптом, так?

Відкладемо сім'ю в бік. Я говорю про тих людей, яких ви зустрічаєте на своєму життєвому шляху щодня. Ви називаєте їх приятелями, знайомими, друзями або навіть братами і сестрами. Хтось стає дійсно близьким, а хтось всього лише епізодичною роллю вашого "фільму". Є ті, хто не згадає про вас вже через день після того, як ви підете з їхнього життя. А є ті, в чиєму житті ваш слід буде існувати роками, а може і вічно. І найсумніше, що ті, кого ви можете вважати найближчими, можуть зникнути в найпотрібніший момент. Ну а ті, від кого ви не очікували, можуть стати в якійсь мірі незамінною частиною вашої течії. Занадто глибоко пішов, так, але, по суті, воно так і є.

І ось воно життя. Ваше, моє, наше. Течія, яка утворена людьми, що приходять і йдуть. Та сама течія, в якій утворюються моменти, коли хочеться зупинити все до біса з тим, що у тебе вже є. І більше нікуди не рухатися. Але ні. Так не можна. Люди як і раніше йдуть. Вони виїжджають, залишаючи в душі глибокі сліди спогадів про те, як ви разом працювали, вчилися, пили, гуляли, не спали до світанку і просто говорили ні про що. А потім виходить так, що вони опиняються за тисячі миль від тебе. Все не так погано. Це ж вік технологій. Є інтернет та інша суєта для мас, але немає більше тієї близькості. Немає більше того задоволення і щастя, яке ти отримуєш від знаходження поруч з людиною. Задоволення від того ж обіймання, врешті-решт. Тепер ти щиро чекаєш наступної зустрічі. І як вже і було сказано вище: є ті, про кого ти забудеш на наступний день, а когось ти будеш чекати все життя. Навіть без постійного спілкування.

Вимушений визнати, що мені занадто часто хочеться зробити ту саму "зупинку". З тими самими людьми, в різні роки моєї течії життя. Хотілося б зробити і тоді. Ні, не зараз, а десь 5 місяців тому. До того як почалися "втечі" з нашого ресторану з різних причин.

У Штатах є стандартна процедура звільнення з роботи за контрактом, яка називається "2 weeks notice". Якщо у тебе контракт закінчується через місяць або два, а ти хочеш звільнитися зараз, будь ласка - попередь начальство за 2 тижні до звільнення, щоб ті могли знайти заміну і т.д. і т.п. Першим це зробив Уелдон, який став одним з моїх найближчих друзів і наставників тут. Здається, про його причини звільнення я вже навіть писав. Коли він залишив замітку, це зовсім не відчувалося. Здавалося б, 2 тижні попереду. Але цей час пролетів як один день, і через пів місяця нам вже довелося проводжати його в рідний штат - Техас. У подібні моменти хочеться закритися в собі і не бачити нічого, що твориться навколо. Не бачити того моменту, як людина, яка навчила тебе всім азам готування і роботи тут, відпрацьовує останню зміну;

робить останній clock out;

а через день заходить на кухню попрощатися з усіма перед від'їздом.

У цей момент у мене був повний ресторан і багато замовлень. Що я повинен був зробити? Я кинув все і пішов прощатися з ним. З Уелдоном ми пройшли через 1.5 сезони запеклої боротьби з керівництвом, а також безліччю найважчих моментів на кухні і пережили купу веселих моментів.

І так, разом ми по-справжньому стали тут сім'єю. Для когось це може здатися дивним, що люди стають настільки близькими після лише близько 5-6 місяців "живого" спілкування і року на відстані. Згоден. Але повірте мені, коли живеш під одним дахом, або в одному гуртожитку, та ще й працюєш в одному місці часом по 10-12 годин на день, а потім проводиш стільки часу разом, то недавні незнайомці стають найсправжніми близькими людьми.

Після цього трапилися ще деякі звільнення, які мене мало хвилювали, але одне з них було дійсно зворушливим. Карлос, або Карлітос - офіціант з Вегаса, який працює тут вже також другий сезон, днями вирішив виїхати додому. Його все влаштовувало, але, на жаль, його син зламав щиколотку і не міг його відвідати, тому Карлос вирішив їхати назад. Це людина, яка, здається, ніколи не сумує. Він завжди жартує, підколює і просто посміхається. Навіть якщо ти ненавидиш цей день, ця людина запросто підніме твій настрій. Карлос знає ідеально свою роботу, і особисто для мене був найкращим офіціантом з усіх. Один з усіх він не був фальшивим, і показував справжнє обличчя клієнтам, навіть якщо він їх недолюблював. При цьому він примудрявся завжди отримувати найкращі чайові і бути менеджером серед офіціантів. З ним навіть в найбільш завантажені і стресові дні було весело працювати, та й він примудрявся нам навіть допомагати іноді з різними дрібницями. Ну і він, зрозуміло, як справжній хлопець з Вегаса, був організатором покерних ночей, коли ми у великому колі гравців і глядачів розігрували невеликий грошовий приз, щоб розслабитися після роботи.

Ну і що знову? Ще один слід в душі, і людина знову йде. Якраз усвідомивши його від'їзд, я задумався про все що я написав тут.

Другий рік поспіль я беру в штати традиційного узбецького бабайчика, якого задумую подарувати кому-небудь тут. Минулого року я віддав його своєму дуже класному менеджеру в кінці сезону, а цього разу бабайчик дістався найкрутішому офіціанту. Ні. Не так. Найвеселіший бабайчик найвеселішому офіціанту.

Йому ми взагалі на прощання з добра влаштували свято:

І до кінця сезону багато людей вже починають говорити про свої плани на осінь, бронювати квитки, пакувати валізи. Це норма для сезонної роботи, так. Люди приходять, люди йдуть. Ось вона вся суть. Когось я зустріну знову, а хтось всього-лише залишиться тим самим епізодом життєвого шляху.

До чого я все це? Поняття не маю. Можливо, до того, що треба цінувати кожен момент з будь-якою особистістю вашого життєвого шляху, тому що кожен з них - безцінний досвід.

Ну і наостанок. 2 кадри для "фільму" - завершення майже 3-х сезонного життя Уелдона в нашому ресторані, після яких обов'язково повинні бути титри:)