Минулого року я відкрив для себе новий і, можна навіть сказати, унікальний вид спорту під назвою походи (хайкінг). Полягало це, якщо ви пам'ятаєте, у тривалих шляхах у гори та ліси в певному напрямку, щоб по закінченні побачити якийсь дуже крутий краєвид.

Гірські місця Америки взагалі не обходяться без походів. Інакше тут робити нічого, якщо чесно. Про наш парк саме так ось і кажуть часом.

Та й такою можливістю адже треба користуватися. Мало того, що це унікальна можливість тримати себе хоч трохи у формі, так ще й шанс подивитися на такі неймовірні пейзажі. У цьому сезоні все це перейшло на трохи інший рівень. Хоч часу на походи у мене було і не дуже багато, але я все одно намагався періодично вибиратися кудись. Плюс з'явилося ще дещо нове. Про це пізніше.

Apgar Lookout

Першою моєю дорогою став оглядовий пункт, який відкриває унікальний вид на тутешні краєвиди.

Близько 35 тисяч кроків, 24 кілометри в обидва шляхи і 6 годин часу. Можливо, навіть занадто після довгої перерви.

Apgar Lookout - це невеликий будиночок посеред гір з ось таким видом на приблизно ту округу, де я проводжу вже друге літо поспіль. По суті, сама доріжка займає всього 6.8 км в один бік, але до неї ще треба дійти до гуртожитку, а потім ще дістатися назад від фінальної точки. Коротше кажучи, до кінця я вже занадто виснажився і мріяв про ту піцу, яку заздалегідь запланував на вихідний. До самого трейлу можна дістатися і на машині, але я пішов пішки. Двічі загубився, оскільки не знав точного шляху. Дізнавався дорогу у зустрічних наїзників на конях десь у лісі, але все ж досяг потрібних пунктів призначення.

Fish Lake

Тут взагалі історія. Поїхав на велосипеді в гору. Година в один бік. Година у зворотний. Дорога пішки в цілому десь 14 км в обидва боки, де мене покусали комарі, які мені занесли якусь маленьку болячку схожу на алергію, і я вкрився висипом. Довелося почекати з походами, оскільки лікувався якийсь час. Навіть до лікаря ходив, а та виписала мені лікування. Ось. Як бачите, у мене там веселощі.

Зате краса яка.

Apicuni Waterfall

Потім почалися ті самі пожежі і довгий час я взагалі нікуди не ходив, і вже в серпні ми великою компанією вибралися в невеликий похід до маленького, але дуже красивого водоспаду. Загальна дорога в 2 сторони займає в цілому десь 3.2 км, і 200 метрів підйом у гору. Але зате ми отримали гігантське задоволення від усього процесу в цілому. Зазвичай я ходжу в походи поодинці, що, до речі, дуже небезпечно. Близькі та друзі готові вбити мене за це, але мені раніше більше подобалося ходити одному, але після цього досвіду я став більше задоволення отримувати від компанії. Драйв від довгого і веселого збору, поїздка на трьох машинах і невеликий похід зі сміхом, музикою і купою фотографій. Але і найголовніше - унікальний вид в кінці шляху.

Назад нам довелося повертатися в темряві з ліхтарями на лобі. Нові враження.

Ну а після походу ми ще поїхали і взяли піцу, скуштувавши її на природі. Також з ліхтарями на лобі.

P.S. Чи варто говорити, що після цього і ще пари інших кадрів я послизнувся і впав у воду по пояс?

Piegan Pass Trail

Цей хайк також вийшов не дуже великим, але дуже красивим сам по собі. Найцікавіше, що за пару днів до цього до нас приїхав друг сестер Тернер із Сіетла зі своїм собакою, який також був гарячий на походи. І знаєте що? Він брав свого собаку з собою! Так! Ось цей шлях на приблизно 14 км у два шляхи з підйомом у 560 метрів, і з нами йде маленький собачка. Так, вона зупиняється періодично, і втомлюється швидше за інших, але це було просто неймовірно.

Mt. Brown Lookout

Ну і останній похід сезону був пройдений вже в самому кінці серпня прямо в день від'їзду Євгенія. Цей похід і вийшов найскладнішим, оскільки мав складний підйом у 1300 метрів, який, як здавалося на той момент, ніколи не закінчиться. Ми були настільки втомлені, що назад ми практично бігли, оскільки дуже хотіли швидше дістатися додому, та й вже починало темніти. До того ж, вийшло так, що діставшись додому, мені довелося позапланово закривати ресторан. Таким чином, я пройшов величезний похід, пропрацював десь 2 години в ресторані ввечері, та ще й проводжав Євгенія на його рейс о 4 ранку.

Бонус

Крім хайків у цьому сезоні я відкрив для себе дещо нове. Великими компаніями ми стали виїжджати періодично на природу, займаючись так званим кемпінгом. Це було для мене великим експериментом, оскільки раніше я не пробував спати в наметах і т.д.

Насправді, це дуже цікаво, хоч може і здатися лякаючим на перший погляд. Спальні мішки - це річ, яка необхідна в місцях подібних до Монтани. І вони бувають різних видів. Боїтеся замерзнути у свій перший кемпінг? Можете взяти той, що дорожчий і тепліший, а так вистачить і звичайного. Головне - це намет і найзвичайніший мішок. Все. Ну і, зрозуміло, вміння розпалювати і гасити багаття. Якщо ви зібралися займатися подібними речами, звичайно ж, треба робити це з кимось хто вже має в цьому досвід. Спати де попало теж не можна. Для цього є спеціальні зони, які треба заздалегідь резервувати. Вирішили спати де приспичило? Будьте готові до зустрічі з дикими тваринами. Все може бути, знаєте. Про це я ще скажу.

Подібні вечори зазвичай супроводжуються веселими посиденьками, бесідами, сміхом, алкоголем і т.д. А також, зрозуміло, традиційними для американців маршмелоу, які вони можуть прикрасити крекерами і шоколадом. Виходить шикарно.

Є, до речі, і такі, хто любить спати зовні, коли не дуже холодно. Адже під відкритим небом відкривається такий унікальний вид на зірки, що і спати зовсім не хочеться. Ну а на ранок потім ось таке ось видовище:

Один раз так взагалі вийшло, що ми ПОВНІСТЮ всім гуртожитком виїхали спочатку в одне місце для пікніків вночі, де влаштували велику вечірку. Після цього вже хтось кому треба було рано працювати - поїхали додому, а інші попрямували в одну з кемпінг зон поблизу.

Ну і вранці типова картина збору мішків і наметів. Важливо в такі моменти заздалегідь перевірити свій розклад. А то одного разу один хлопець у нас забув, що працює об 11 ранку і нам довелося збиратися на швидкості, і їхати додому як можна швидше, щоб він встиг до зміни.

Варто ще відзначити, що, зрозуміло, про тепло в такі моменти теж важливо думати. Один раз ми поїхали на ніч до свого колеги в сусіднє місто Вайтфіш - ночувати у нього на задньому дворі. Наші друзі пішли на американський футбол, а після цього попрямували до нього, ну а інші прибули після нічної зміни. Я був страшенно втомленим, тому засинаючи, я не зміг знайти ні мішок в машині, ні спеціальний матрац, тому ліг практично на голій землі лише закутавшись у дві ковдри, які я приніс з собою. Вночі було страшенно холодно, дув сильний вітер і пішов дощ. Я прокинувся посеред ночі від того, що я тупо змерз. Після деяких роздумів я вирішив все-таки перейти в одну з машин. Спасибі, що хоча б там була одна вільна.

В цілому, подібні моменти кемпінгу неймовірно зближують людей. Особливо ці нічні посиденьки допізна з розмовами ні про що. Зараз я б все віддав, щоб повернутися в один з тих днів.