Я вже розповідав у минулих історіях, що постійно потрапляю в якісь історії під час своїх подорожей. Це виходить одночасно і нервово, і стресово, водночас і цікаві пригоди, а також шалений досвід і розповіді по закінченню. Тими самими, якими я зазвичай ділюся з усіма, хто їде за океан, щоб вони не потрапляли в такі ж халепи. Ті, хто читав минулі блоги, можливо, промотають у пам'яті запізнення на поїзд, довгу поїздку на автобусі, борг, різні хвороби, і це лише перший рік:)
Цього року після Нью-Йорка я вирішив відвідати свого старого друга Уелдона, який колись давно вчив мене практично з нуля всьому майстерності готування. Ніколи не забуду, як я зайшов на кухню вперше, а він зробив зауваження, що в мене невідповідне взуття, яке ковзає, а потім пізніше показав, як правильно тримати ніж. Так, я все життя неправильно тримав ніж у руці. По суті, всі його неправильно тримають. Не про те.
Літак у Маямі, там транзит близько 3 годин, де я планував погуляти навколо аеропорту. А що? Багаж адже вже завантажують з літака в літак. Але ось тут починаються пригоди.
Все почалося в Нью-Йорку, коли я вже спокійно сидів у літаку і чекав на зліт. Літак трохи затримувався, але потім все ж рушив на злітну смугу, покатався, а потім пішов назад до "воріт". Оголосили, що є технічні неполадки і треба почекати. Тут мене перехопило. Я не міг згадати, де мій ноутбук. Перевіряю ручну поклажу, а його там немає!
Просто мовчки я біжу до воріт і навіть не слухаючи стюардес, я вибіг з літака з криками, що забув ноутбук. По суті, виходити з літака не можна після того, як зайшов. Ну мало що ти там всередині залишив?
Так ще вийшло, що ноутбук я вийняв на контролі ручної поклажі, який знаходився за пів аеропорту від мене. Вмираючи від задишки, я ледве добіг туди. Зрозуміло, там його вже не було. Питаю ледь не криком: "Не бачили ноутбук? Хвилин 30 тому забув бла бла" Молодий афроамериканець, для якого, мабуть, ситуація була абсолютно типовою, просто відкриває якийсь маленький сейф, перевіряє його, а потім запитує, чи було на ньому що-небудь? Ну так. На ньому була сіра як би папка з чогось схожого на шерсть. Я йому це пояснив, а він віддає мені мій ноутбук. Я аж очам не повірив!
Таким же шаленим бігом я повернувся назад на літак і спокійно сів на місце, але з'ясувалося, що бігав я даремно. Оскільки ми посиділи ще хвилин 20, а потім оголосили, що реально щось не так, і рейс затримають ще години на 3. Мовляв, можете, будь ласка, покинути літак? Ми поїдемо лагодитися! Було, звичайно, неприємно. На виході, біля воріт, жінку-представника компанії American Airlines атакували розпитуваннями, що робити з транзитними квитками, на які ми вже, зрозуміло, запізнимося. На що вона лише сказала, що шансик у вас є, але Ви можете піти і поміняти.
Вони порадили зателефонувати за спеціальним телефоном. А за тим телефоном мені повідомили, що статус мого квитка ще не змінився і міняти я його не можу. Мовляв, йдіть і міняйте на виході з аеропорту, де реєструвалися. Я вийшов, там гігантська черга. Я увімкнув свої скандальні корені і почав наїжджати на менеджера, що чому це я повинен стояти в черзі через помилки компанії? Ми з ним мило-немило поговорили, але він сказав, що нічого не може зробити. Зрештою, до мене підійшов інший менеджер і повів по VIP лінії. Там мені за 5 хвилин поміняли квиток. Тільки тепер це було вже не Нью-Йорк-Маямі-Остін (Техас), а Нью-Йорк-Маямі-Даллас (Техас)-Остін (Техас), ну враховуючи, що транзит між Далласом і Остіном, а також час польоту мінімальний, то це було нестрашно. Ну ось, правда, доводилося чекати, коли полагодять літак у Маямі. І там у мене було не маленьке таке очікування.
Довелося заново проходити контроль на вході (цього разу все перевірив. Так, ноутбук вже не втратив.) Розумієте, так, що треба бути акуратнішими з такими речами? Тому що, наприклад, у моїй країні на перевірці багажу ноутбуки не просять виймати. А ось в Америці на кожному "рентгені" потрібно вийняти електричні прилади і покласти в окремий кошик. Набридає, так.
Повернувшись до своїх воріт, я виявив втомлених пасажирів на мій рейс, а також багато всяких снеків і напоїв.
Ну це краще, ніж нічого. Знаю, що деякі авіакомпанії надають навіть готельні номери у разі великої затримки. У американців це як би "depends", але і у мене випадок не той був. Хоча б ось поїсти дали. Дочекалися літака, години через 2-3 сіли в літак і полетіли в Маямі.
Так ось. Тепер по факту. Я не знаю, як це у інших авіакомпаній, але торкаючись American Airlines (швидше за все, у інших це також) Якщо так трапляється, що у вас затримують рейс, і ви не потрапляєте на транзит через це, то панікувати не варто. Спочатку просто зателефонуйте за внутрішнім номером і спробуйте поміняти квиток. Якщо така ж ситуація, як у мене, то йдіть в касу на виході і міняйте квитки на найближчий. Так, буде не зовсім зручно летіти, але що поробиш? Можна підняти невеликий скандал, і, можливо, Вам дадуть більше пільг. Мене ось, наприклад, провели по VIP лінії, але якщо це тривала затримка, то повинні давати більше, зрозуміло.
До речі, пригоди на цьому не закінчилися.
Маямі.
У Маямі я прибув близько 12 ранку (тут 12 ночі називається 12 ранку. Звикайте.) Так ось, мій рейс о 5:30 ранку. Порожній аеропорт, крім тих, хто закривав за мною ворота і видавав мій багаж. Я спокійно переконався, що мій багаж відправили замість Остіна в Даллас, а потім пішов на дах аеропорту, щоб насолодитися видом. На жаль, тепер вже в місто йти було безглуздо, оскільки була ніч.
Години через 1.5-2 блукань по багатоповерховій стоянці і порожньому аеропорту я виявив жахливе! Я втратив паспорт.. Так, у мене ось не може бути спокійних доріг. Обов'язково повинні бути пригоди, історії і т.д.
Я згадав, що паспорт і портативну зарядку залишив у кишені сидіння в літаку. Кинувся до представників American Airlines, які стоять біля видачі багажу. Ті сказали, що нічим допомогти не можуть. Команда літака вже пішла, закрили літак і повернуться лише до ранку: "Lost and Found відкриється о 6 ранку, ось тоді і приходьте". На мої крики, що я відлітаю о 5:30 ніякої зрозумілої відповіді крім розведених рук не прийшло. Я пішов дзвонити за внутрішнім телефоном авіакомпанії. Там якийсь добрий дядько повідомив мені, що він розуміє мене і хоче допомогти. А також сказав, що крім lost and found є інший вихід. Ближче до 4 ранку починає приходити команда аеропорту, а також різні менеджери, у деяких з яких можуть бути ключі від літаків. Треба лише знайти потрібних людей.
Ближче до 4 я побачив досить респектабельних чоловіка і жінку, які виглядали як порятунок. Я підійшов і повністю пояснив ситуацію. Мої "порятунки" зникли приблизно на 1.5 години. Ці 1.5 години я стояв просто божеволіючи. Начебто вони пішли туди, куди треба. І це ті люди, які мені потрібні. Але хто знає? Адже команда літака могла забрати паспорт при чищенні і прибрати його не туди, куди треба. І тоді міг бути лише один шлях - це відправити його поштою в Монтану. Але це якось не дуже.
Через 1.5 години жінка зателефонувала мені і сказала куди мені підійти. Прибігла, перевірила інший будь-який айді на особистість, а потім віддала паспорт і зарядку. Я був у шоці чесно.
Вона схопила мене за руку, провела через контроль першого класу, щоб швидше, а потім посадила на карт для багажу і провезла аж до моїх воріт, де вже хвилин через 20 повинна була починатися моя посадка. Поки їхали, вона мені розповідала про свою сім'ю. Казала, що її син теж творча особистість і постійно все втрачає. Давала поради, як від цього позбутися. Було приємно з нею поспілкуватися, особливо коли вже все пройшло і настало полегшення...
Цих людей звуть Шерон і Едді. Вони мої герої. Герої, яким нічого не потрібно було. Вони просто робили свою роботу.
Після цього я вже спокійно полетів у Даллас. Там пробув буквально хвилин 20, а звідти 40-хвилинний рейс до фінального Остіна. Так. Довга, але така цікава і повчальна дорога.
