Після Вегаса я полетів у Сіетл, де на мене знову чекала велика родина Тернерів. Пам'ятаєте, так? Ті самі, з 3-ма сестрами, з якими я працював минулого сезону (Читати тут). У 2016 році, до мого прибуття туди, Келсі (та сама, з якою я також жив минулого року в Сіетлі, і добирався туди з Монтани) закінчила коледж і поїхала в Міннесоту на пару тижнів. А Анніка (та сама, з якою у нас були постійно милі та глибокі бесіди) і Меган (наймолодша з сестер) залишалися вдома, у Бремертоні. Також у них ще є найстарша сестра, яка вже живе з чоловіком десь у Сіетлі, а також брат, який живе в Техасі, якщо не помиляюся. Зустрівши цю сім'ю, ви одразу зрозумієте, що їм навіть тест ДНК не потрібен. Жодному з 5-ти дітей. Чесне слово. Як під копірку.
Так ось. З аеропорту мене забрала Анніка, у якої якраз випали кілька вихідних на 2 ночі мого прибуття в Сіетл. (Кажеш Сіетл, а насправді Бремертон. Для тих, хто не зрозумів - Бремертон - це передмістя Сіетла, де і живуть Тернери. Раніше я ще розповідав про Кіркленд - це там, де жила Келсі, і Поулсбо - це там, де працюють їхні батьки. Знаю, що заплутатися можна.)
Анніка на той момент працювала офіціанткою в якомусь місцевому кафе, але як з'ясувалося, вже планувала зав'язувати з цим тимчасово. І на жаль, у Глейшер теж не збиралася. Я вже розповідав раніше, що вона досить екстремальна дівчина, яка любить пригоди, а також пробувати щось нове у вигляді походів тощо. Тому цього року вони зі своєю подругою Еббі, яка разок відвідувала нас минулого року, вирішили зробити величезний похід - Pacific Crest Trail (Гугліть. Це цікаво). Цей трейл проходить десь від кордону Мексики і до Канади і в загальній складності виходить близько 4,279 кілометрів. Відповідно, для цього потрібно мати хороший запас сил, досвіду, а також просто здібностей для будь-якого роду походів і кемпінгу, оскільки це один із найскладніших трейлів через тривалість. Зрозуміло, там є місця для зупинок, ночівель, але в основному це робиться в наметах. По ходу справи до них ще приєднувалася Келсі, а потім батьки Анніки. І тому її фейсбук все літо був шалено цікавим завдяки фантастичним фотографіям і розповідям з різних частин Америки, які вона пройшла пішки. Я б і сам цим зайнявся із задоволенням.
У будинку в батьків сестер мені виділили аж окрему кімнату і нагодували смачною вечерею. А потім їхні батьки прийшли з роботи і Анніка зажадала, щоб я підключив телефон до телевізора і показав фотографії, які у мене зібралися за рік, і розповів, що зі мною відбувалося весь цей час. Ось так ми і сиділи з їхньою сім'єю, поки я розповідав і показував.
Взагалі дуже люблю їхню сім'ю, вони всіх нас приймають як рідних. Я вже не перший, хто приїжджає ночувати до них, і до кожного у них ось такий підхід. Це завжди приємно і гріє душу. А саме те, коли до тебе ставляться по-сімейному далеко від дому.
На ранок ми зробили круті вафлі з фруктами і кленовим сиропом. Так, друзі, американські панкейки і вафлі практично безсмачні, поки ви не додасте фрукти або кленовий сироп (Сироп, зрозуміло, краще. Я навіть додому баночку купив).
Про безсмачність я кажу вам як той, хто зробив сотні панкейків і знає це зсередини. У них немає нічого особливого. Суть все одно в тому, що ви додасте зверху.
Трохи пізніше прийшла та сама Еббі і ми разом з нею і Аннікою поїхали спочатку на роботу до Меган, щоб взяти каву. Так, Меган працює в місцевій лавці кави:
А потім нам спала на думку ідея: зібрати багато знайомих разом і поїхати на великий кемпінг до Океану. А чому б і ні? А зібралося нас аж 7 осіб: Я, Меган, Анніка, Еббі, Ліріо - подруга сестер або когось із компанії (тут не розберешся), Майкл - хлопець Меган (ми з ним ще з минулого року знайомі, але тоді він не був її хлопцем. Мило), і ще один хлопець, ім'я якого я не пам'ятаю.
Загалом, ми зібралися, накупили дуже багато продуктів, а потім поїхали десь за 300 км від Сіетла прямо до берега океану. Дорога була унікальна своїми видами, і про неї я ще скажу трохи пізніше. На іншій сторінці.
Загалом, шлях зайняв у нас близько 2-3 годин. Пристойно, так. Біля пункту призначення ми знайшли відмінне місце і там вже влаштувалися. Для тих, хто не знає - в кемпінг зонах потрібно часом платити за місця, які ви займаєте.
Але заради таких видів воно того варте:
Ми походили вздовж берега і оглянули горизонт. Краса неймовірна. Враховуючи те, що ми приїхали в найвідповідніший момент, якраз коли було хмарно і сідало сонце, тому вдалині вийшов такий прекрасний вид.
Повернувшись, ми розпалили багаття і стали готувати. Ну, коли ви ходите в походи, то готувати вже треба те, на що здатний. Хоча ми всі тут більш-менш досвідчені, тому і вечерю собі хорошу приготували.
Ввечері ми повернулися до води. Хтось сказав, що там можна вистежити світлячків або щось у цьому роді. І дійсно так. Вночі, в повній темряві вода ніби світилася, коли ми зачерпували або копали пісок. Був вигляд, ніби в піску міліметрові світні жучки, а потім вони зникали через кілька секунд. На жаль, камера телефону таке не може зняти :) Тому і показати не вийде.
На ранок ми приготували собі сніданки. А це, якщо чесно, найкраща частина будь-якого кемпінгу. Ну, особисто на мою думку. Люблю прокидатися рано вранці, з цим неймовірно свіжим повітрям і разом з друзями поїсти що-небудь "з того, що є". Якісь непередавані відчуття.
Після цього ми зібралися і поїхали додому. Знову довга дорога, після якої мені вже треба було потихеньку пакуватися, щоб їхати на вокзал. Наостанок я залишив невеликий сувенір сім'ї Тернерів, а Меган закинула мене до Баржі, яка перевозить через річку до Сіетла. Справа в тому, що місто розділене великою річкою і мостами, а щоб не їхати велику відстань і не стояти в заторах, заїжджають на спеціальну баржу і перебираються використовуючи її. Я розповідав вже ніби про це ще минулого року. На ній взагалі можна протягом 1.5 годин відпочити або поспати, а потім спокійно поїхати далі. А пішоходам це взагалі ідеальний варіант - перебратися з міста в місто безкоштовно. Так ось, я сів на баржу, а вона доставляє майже прямо до вокзалу, а точніше там буквально хвилин 5-7 пішки.
Дійшовши до вокзалу, я зареєстрував вокзал (так, виявляється, що тепер треба. Раніше я за нього в Амтраку не платив), а потім відчув, що дім вже так близько.
http://worktravel.ru/blog/posts/cb8a67fa-3f88-4329-a3bd-a52f01446a3a/?blogpostpage=15
http://worktravel.ru/blog/posts/cb8a67fa-3f88-4329-a3bd-a52f01446a3a/?blogpostpage=23
