Мій досвід участі у програмі Work and Travel
Отже, це сталося. Консул привітав мене і побажав чудово провести час в Америці. Спочатку це було як вибух, я просто відчув ту посмішку, яка розтягнулася до вух і майже дійшла до потилиці. У голові грала пісня Леонарда Коена «Hallelujah», а метелики в животі ось-ось готові були вирватися назовні. Але це був лише початок. Мені здається, кожен знає це солодке відчуття, коли пакуєш речі й готуєшся полетіти куди завгодно. Тим не менш, мій досвід сильно відрізнявся від очікувань. Давайте прояснимо.
Ейфорія переслідувала мене, поки я не усвідомив, що справді прибув до Америки. Я був один, зовсім один у зовсім іншому світі. Хоча мене попереджали про труднощі приїзду в іншу країну, я розгубився на всі 100%. Дякую працівникам аеропорту JFK (і моїм мовним навичкам), я знайшов автобус до наступного аеропорту, щоб полетіти у своє місто. Коли один із моїх майбутніх колег зустрів мене в аеропорту, щоб відвезти до квартири, я мало чим відрізнявся від звичайної риби: широко розплющені очі, метушливі рухи, коротка пам'ять і безмовне заціпеніння. Його постійні спроби витягнути з мене хоч слово провалилися. Думаю, після цього він молив Бога благословити моє серце. Я спробував заговорити, коли зрозумів, що зі мною відбувається, але 30 годин перельоту не дозволили мені це зробити. На щастя, все закінчилося благополучно, і я швидко дістався квартири.
Перший робочий день був ще більш заплутаним. Я прийшов на роботу і зустрів своїх майбутніх колег. Усі були дуже милі, але проблема була в тому, що я нічого не знав. Я працював в одному й тому самому місці все літо, це був універсальний магазин. І ось з якими проблемами я зіткнувся в перший день: по-перше, я не знав, як рахувати американські монети, тому, коли один із колег попросив мене розміняти чвертаки (quarters), я запитав, хто ці «чвертаки». По-друге, мені довелося дуже постаратися, щоб запам'ятати розташування всіх товарів на полицях. І коли покупець запитував мене про якийсь бренд чи річ, а я гадки не мав, де це, я казав, що в нас такого товару немає. Мені було соромно брехати, але це було єдине, що я міг зробити, бо соромився просити колег про допомогу. Нарешті, мій язик підводив мене щоразу, коли я намагався з кимось заговорити. Звісно, це були дурні проблеми, але в перший робочий день після довгого перельоту все це змусило мене почуватися таким слабким. Дивно, але мій перший день був найважчим.
Через деякий час, коли я до всього звик, я почав дихати на повні груди, відчуваючи радість і щастя. Я спостерігав буквально за всім. Я намагався помітити кожну дрібницю: те, як люди спілкуються, як вони роблять речі, які слова використовують — я просто хотів зрозуміти їх ідеально. Мій магазин стояв прямо на узбережжі, тому під час перерви я сідав на дерев'яні сходинки, їв обід і дивився на людей, які гуляли вздовж берега і насолоджувалися часом. І я не заздрив, я відчував їхнє щастя і радів разом із ними. Стереотип про надмірну вагу був зруйнований у моїх очах. Я ледь бачив навіть трьох людей із зайвою вагою за все літо. Навпаки, багато хто займався спортом. І тут я був здивований ще більше. Я очікував побачити ранкових бігунів, але їхня кількість була просто вражаючою, особливо літніх. Особисто я вважаю, що це одна з найкращих речей, якій наші літні люди мають повчитися в американців. Старі люди там не сидять у своїх квартирах, як миші в коробках, дивлячись телевізор. Вони відчувають життя, займаються хобі й не можуть не любити цей світ.
Стільки заплутаних і прекрасних моментів сталося зі мною, цього есе не вистачить, щоб описати їх усі, але я спробую згадати найцікавіші. Я ніколи не бачив так багато літніх людей із татуюваннями. Бог мені свідок, мені це сподобалося. Цей факт особисто мені довів, що неважливо, є в тебе татуювання чи ні, ти завжди можеш знайти роботу і мати масу можливостей. Мені дуже сподобався цей «американський дух»: вони роблять те, що хочуть. Жодних звинувачень чи нотацій, люди почуваються вільними. І це вплинуло на мій спосіб життя. Єдине, про що я шкодую, — це те, що я не відкрився їм до кінця, тим не менш, я так вдячний цим людям за те, що вони розбили мою шкаралупу і витягли мене з неї.
Ще одна річ, яку я помітив в американцях, — вони дуже балакучі. Вони могли розповідати мені про свої сім'ї, про свої симпатії, свої тривоги, страхи, про те, що забули прийняти душ або почистити зуби вранці, або про своїх собак, особливо про собак. Але саме це допомогло мені дуже швидко покращити мову, а також це був ключ до «американської душі», тому мені зовсім не було нудно в цих розмовах. Так я багато дізнався про подорожі, бо всі знають, що американці — любителі подорожувати. Одного разу я розмовляв із чоловіком, який, почувши мій акцент, почав говорити російською! Перші секунди я навіть не зрозумів, що сталося. Але потім я зосередився і почав насолоджуватися цією бесідою. Цей чоловік вивчав російську мову 10 років! Я також пам'ятаю чудове небо, вкрите мільярдами зірок, оленів, яких ми бачили щодня, дивовижну природу, смачне морозиво і поїздку до Нью-Йорка з його яскравим стилем життя. Це був неймовірний досвід для мене.
Я не буду забирати у вас більше часу на читання цього есе, тому напишу кілька висновків. На початку есе я написав, що мій досвід сильно відрізнявся від очікувань. І це правда, тому що мій досвід був навіть кращим! Люди, яких я зустрів, атмосфера, в якій я перебував, культура — все це зробило моє літо 2017 року найкращим літом у моєму житті. Я так вдячний долі за те, що почув те довгоочікуване «Так» в американському консульстві і вирушив до однієї з найкращих країн у світі.
