Назустріч манхеттенському скайлайну з сумом усередині.
Це місце і люди справді стали близькими тобі, але душа затужила за кефіром, неввічливими продавчинями і, звісно, сім'єю та друзями.
Останньою точкою мого літа став Нью-Йорк – найкраще завершення найкращого літа. Останні хвилини у Веллфліті були витрачені на купівлю кофти з написом 'Cape Cod', яка зігріватиме не лише тіло, а й душу. Гусениці в шлунку вже готові стати метеликами і пурхати там, при вигляді 'Великого яблука'.
5 годин дороги з прекрасними краєвидами мостів, водойм і міст, музикою і, звісно, компанією. Слабо вірилося в реальність того, що відбувається, доки на вказівниках не почав з'являтися заповітний напис – 'New York'.
Ось уже стала видна лінія манхеттенських хмарочосів, і, в'їжджаючи в місто мрії разом із піснею AC/DC – 'Safe in New York City', стало дуже важко стримувати емоції.
Закинувши речі в хостел, ми з моїм американським гідом пішли стирати підошву взуття об вулиці міста. Знайомство з Таймс-Сквер було по-справжньому особливим: не доходячи до площі, з фразою американця 'We’re around the corner from the capital of the world', я закрила очі руками, щоб дійти прямо до 'центру всесвіту' і вже там побачити цю велич. Один погляд – і вже важко дихати, а метелики так і норовлять вирватися назовні. Я кричала, я стрибала, я була готова ділити це щастя з усім світом, а в голові думка: '...і все-таки вони збуваються'. Це настільки сильні емоції, що досі, через шість місяців, по тілу біжить легке тремтіння.
На Нью-Йорк у мене було відведено 5 днів, яких начебто вистачило на знайомство з цим гігантом. Здається, ми подружилися. Місто дуже добре структуроване, мої побоювання загубитися, якщо не в метро, то на вулицях точно, розчинилися в шаленому ритмі життя. Досі цікаво, скільки американських монет я залишила у водах Нью-Йоркської бухти, в надії повернутися назад.
Не віриться, що це все сталося зі мною. Ніби я на кілька днів опинилася персонажем справжнього американського фільму: жовті таксі, люди, що поспішають на роботу з кавою зі Starbucks, білки в Центральному Парку, красуня Статуя Свободи – занадто добре, щоб бути правдою.
Не висловити словами, як я вдячна долі та близьким за цей подарунок. Було круто на 99,9% (у світі ж немає нічого ідеального, правда?)
Відчуваючи такі емоції, розумієш, що саме враження, відкриття, люди, досвід, подорожі та нові горизонти – ось що робить тебе щасливим.
Літо 2017 – це та історія мого життя, яку точно почують мої діти. А родичі та друзі явно вже затикають вуха, почувши від мене чергове: '...а от влітку...'. Америко, ти занадто сильно зачепила моє серце.
