Будильник дзвонить о 4:30 ранку. Ні, ти не збожеволів, просто пекарня починає готувати випічку о 5-й. Я встаю разом із Мішею, щоб підтримати його і приготувати сніданок, лягаю назад і встаю знову о 8-й. До 9-ї ми з Юлею приїжджаємо в готель.

Візок – вірний помічник хаускіпера.

"Навіщо потрібен океан, якщо можна скупатися в теплому басейні?"

Точніше кажучи, готелів цілих три, але команда покоївок одна. Усі вони – мексиканки у віці, які ледь говорять англійською. “Clean, dirty, towels, rug, thank you” – ти й сам починаєш користуватися лише базовими словами, бо інакше вони тебе не розуміють. Запам'ятовуєш алгоритм нехитрих дій і назви десятка миючих засобів, вчишся красиво застеляти ліжко. Через тиждень починаєш відчувати, що деградуєш. Через три тижні почуття минає – і це тебе лякає.

Кожен день характеризується кількістю чек-аутів, мейк-апів і чайових. Чайові можуть збільшити твій заробіток більше ніж удвічі, але налагодити стосунки з постояльцями – це ціла наука, захоплива і незбагненна.

Чайові у вигляді їжі – особливе щастя.

У легкий день можна не поспішати і закінчити до першої, у важкий – бігати з висунутим язиком до четвертої. О п'ятій треба бути в ресторані, попередньо заїхавши додому, прийнявши душ і вдягнувши форму.

Вечір у ресторані характеризується одним параметром: “busy” або “not busy”. У першому випадку ти носишся як ошпарений окропом, посміхаючись і прибираючи столи, а кухня не встигає готувати і багато помиляється. До 23-ї години залишається пара столиків, і ти з надією кружляєш навколо в очікуванні звільнення. Мозок уже насилу сприймає реальність, руки німіють, очі злипаються... У другому випадку – роботи немає, чайових не передбачається, ти робиш усе повільно і від цього ще швидше засинаєш. З ресторану ми повертаємося з Мішею і Юлею, втомлено обговорюючи минулий день. Завтра все повториться.

Вихідні бувають тільки в ресторані – тобто пів дня ти зможеш провести в блаженному сні.

...так, саме так минула більша частина нашого літа. Я читала розповіді учасників J-1, але навіть близько не могла уявити, наскільки це буде важко. Якщо на початку літа ти сповнений сил і планів, то до кінця опиняєшся вичавлений, як лимон. Тіло болить цілодобово, зірвана спина не минає вже місяць, і сон – твоє єдине заповітне бажання.

Звісно, робота буває різною. Звісно, це був наш вибір – не обов'язково так гарувати. Звісно, це не те, що ти уявляєш собі в передчутті поїздки в США і не те, що хочеться потім згадувати – тому що було дуже багато позитивних моментів. Але я не можу про це не писати. І я б порадила кожному, хто збирається повторити наш досвід, тверезо оцінити свої сили і не будувати рожевих замків. Якщо ви точно не хочете вимотуватися, то краще шукайте позиції продавців-консультантів, фотографів або офіціантів.