Звісно, все було не так погано, як може здатися після розповіді про роботу – веселитися ми теж не забували.

Перше яскраве враження. Мій перший робочий вечір у ресторані: жива музика, гості сміються і співають разом з артистами, промені призахідного сонця пронизують залу. Міша сидить на терасі біля води, прямо за вікном ресторану – сьогодні в нього був перший день у пральні (так, де він тільки не встиг попрацювати). Мене відпускають раніше, і ми їдемо – чомусь не додому, а до океану. “Треба поспішати, а то карета перетвориться на гарбуз”... Виявляється, йому в перший робочий день (!) залишили як чайові два квитки на повний день на ВСІ атракціони Моріс Пірс. Один такий квиток коштує $80... Буквально за день до цього я побачила ціни і подумала, що навряд чи наважуся стільки витратити на розваги – і хто б міг подумати..!

Це було чисте захоплення. Абсолютне щастя. Ми носилися від одних американських гірок до інших що було сил, адже в розпорядженні у нас було години півтори. Ніколи раніше я не відчувала відчуття мертвої петлі, але словами таке не опишеш – що-що, а атракціони в США робити вміють. Страх, захоплення, падіння, зліт...

Нічне місто з висоти американських гірок

Ще одна сцена – знову ресторан. Ніч, відвідувачів не залишилося. Ми пробираємося на кухню, Міша готує найсмачніше морозиво з шоколадним сиропом, і всі втрьох ми уплітаємо його за барною стійкою. До речі, кожну зміну нам належить безкоштовний коктейль :D

Репортаж з місця подій

Наступний кадр: ранок, всю ніч лив дощ. Наш будинок знаходиться в низині, тому тепер океан починається прямо біля ґанку... Попри це, робота в цей день не скасувалася – начальство готелю приїхало за нами на машині і навіть відвезло потім назад.

Практично кожен дощ закінчувався таким виглядом з ґанку

На Юлин день народження ми готували млинцевий торт: довго і наполегливо смажили млинці (з'їли половину, звісно), перемащували шари йогуртом, викладали фруктами. Всю ніч грали в настілки і планували велику подорож наприкінці літа...

Юля готує тортик

Якогось дня ми твердо вирішили, що треба зустріти світанок на океані. П'ята ранку, холодно і сонно, але вигляд був просто приголомшливий.

На роботу через пару годин – але яка різниця?

На океан ми їздили і вранці, і між роботами, і вночі. Найприємніше – залізти на вишку рятувальників. Вони стоять через кожні метрів 200 і пустіють о п'ятій вечора. Пару разів ми приходили туди з їжею і насолоджувалися вечірнім бризом.

Вечір на березі океану

Моїм улюбленим місцем у місті став старовинний маяк на самому краю острова. Всередині зараз музей, а навколо розбитий квітучий сад. Взагалі, зелені в нашому Вайлдвуді, всупереч назві, було дуже мало – напевно, саме тому мені так запам'яталося це місце.

Десь у саду нам зустрілася навіть колібрі. Ну, або хтось дуже схожий

Зате поїздка в Кейп Мей показала, якими різними можуть бути сусідні міста. Цього дня я зірвала собі спину і ледве ходила, але крутити педалі велосипеда це не завадило. Місто виявилося зовсім несхожим на наше – “пряникові” будиночки, багато зелені, пішохідна вулиця з фонтанами в самому центрі... Казка, та й годі.

Головна вулиця в Кейп Мей

Ще я нарешті спробувала перший у моєму житті бургер. Ні, я не жартую – жодного разу до цього я не їла нічого у формі бургера, ніде і ніколи. І так, ви вгадали – цей екземпляр приготував на кухні Міша :)

Котлети в таких бургерах рази в три товщі, ніж у Макдональдсі

Іноді доводилося і боротися за свої права.

Наші чайові в ресторані розраховувалися як 8% від загального доходу за вечір і ділилися на всіх бассерів порівну. Але платили нам ці гроші не менеджери, а офіціанти, зі “своїх” чайових. Наприклад, якщо за вечір один офіціант отримував $200 чаю, а обслужив столиків на $1000, то нам він повинен віддати $80 зі своїх двохсот. Звісно, майже всі вони віддавали менше – і менеджеру в голову не приходило перераховувати!

Ми дізналися про це випадково. Одна офіціантка хвалилася тим, скільки заробила за вчорашній вечір, і скільки віддала при цьому бассерам. Ми не побоялися підняти скандал – висловили все менеджеру і попросили стежити за офіціантами. Через пару днів вона зібрала їх усіх і влаштувала розгром, а після відправила нас додому, щоб офіціанти самі прибирали свої столи: “Нехай відчують, що ваша робота багато значить”. Сумно, що ця історія спливла тільки під кінець літа – чайові з того часу зросли майже в два рази...

Складно перелічити всі яскраві моменти цього літа. Ми жили як велика дружна сім'я, вчилися поєднувати побут і керувати бюджетом, гуляли, спілкувалися, знайомилися, сумували за домом, підтримували один одного, будували плани на кінець літа... Вчилися вирішувати всі проблеми самостійно. Дивилися на незнайомий світ з незвичного кута, і це було дійсно круто.

Моя вам порада: не зациклюйтеся на роботі. Завжди шукайте можливості вибратися кудись і познайомитися з новими людьми.