6 червня 2016 року.

Попрощавшись із батьками, я сів у літак і напружено чекав на зліт. Раніше я ніколи не літав, і мій мозок не міг уявити, як така важка махина злетить у повітря.

Коли літак почав злітати, він так сильно тремтів, що мені здавалося, що він ось-ось розвалиться на частини. У голові промайнули образи новин про катастрофу літака з купою жертв. Я задумався про те, що дарма не написав заповіт. На щастя, через хвилину тремтіння припинилося, і мені вдалося поступово розслабитися.

Витаю в хмарах

Летіли ми з пересадкою близько 19 годин. Попри те, що переліт був довгий, спати я не хотів. Види з ілюмінатора заворожували, і перші кілька годин я просто витріщався на хмари й думав про все.

Через деякий час я відірвався від вікна і звернув увагу на оточення. У голові промайнуло: «Так... Поки мої одногрупники сидять на парах і здають сесію, я перебуваю тут. У літаку, високо над хмарами, в оточенні людей, що летять до родичів, або на роботу, а хтось із них напевно подорожує. Скоро я дізнаюся, побачу і відчую стільки всього нового. Опинюся в місцях, які бачив тільки в кіно. Вони точно існують? Я точно не сплю?»

Усі 19 годин я провів ось так

Попри те, що в літаку ти сидиш на одному місці, нудно мені точно не було. Милувався краєвидами, дивився фільми англійською мовою (намагаючись налаштуватися на англійську мову), куштував незрозумілу їжу і спілкувався з попутником.

І ось, пролунав голос капітана, який повідомляв про те, що ми скоро прибудемо до Нью-Йорка. Подивився в ілюмінатор. Земля!

Початок

Серце закалатало в передчутті майбутнього виходу з літака. Попереду нас чекало величезне місто зі своїми незвичними для нашого способу життя особливостями.