Втретє ми повернулися до Нью-Йорка. Відчуття значно відрізнялися від тих, що були на початку. Наприкінці літа ми вже почувалися бувалими, все було знайомим і зрозумілим. Вирішивши нарешті розібратися зі Статуєю Свободи, ми впевнено побрели до пірса. Можна було востаннє насолодитися гігантськими будівлями, схожими на мурашники.
Неподалік від пірса
Ось ми підійшли до каси, купили пару квитків на пором і попрямували до входу. Поки ми піднімалися вгору, він досить сильно розгойдувався, залишаючи бажання, щоб лише на воді такого не було. На поромі разом з нами сидів нахабний голуб, який не збирався відлітати. Мабуть, нью-йоркські голуби занадто ліниві, щоб пересуватися самостійно.
Через кілька хвилин ми почали підпливати до острівця, на якому красувалася Статуя Свободи. Символ США. Зараз він так близько, але скоро доторкнутися до нього можна буде лише на картинці. Невже завтра ми вирушимо додому? До Білорусі? Більше ніяких американських сніданків, розмов англійською мовою та відкриттів незвичайних місць?
У голові промайнуло: «Мало». Безумовно, колись потрібно повернутися сюди і продовжити свої дослідження та відкриття.
Тим часом ми вже висаджувалися на острів. Звідси добре було видно багато районів Нью-Йорка. А ось і Статуя Свободи. Привіт, час фотографуватися.
Позує для нас
День, що залишився, ми провели, гуляючи містом. Наступного ранку ми мали вже сидіти в літаку, тому кожна хвилина була на вагу золота. Я поринув у роздуми, намагаючись насолодитися кожним моментом мого останнього дня в Америці. Сидів у якомусь міні-парку і спостерігав за людьми, які вічно бігли і поспішали у якихось невідомих справах. Це все, що тоді мені було потрібно.
Надвечір ми пішли до знайомої, яка люб'язно погодилася прихистити нас на цю останню ніч. Спати не хотілося зовсім. У літаку встигну. Краще посиджу біля вікна і помилуюся на міські вогні.
Зрештою, попередивши родичів про завтрашній виліт і зібравши речі, я витягнув американську сімку, ліг і заплющив очі. Попереду прощальний ранок.
Останній ранок у Нью-Йорку
Прокинулися ми під звичне огидне дзижчання будильника. Огидним воно було навіть не від того, що доводилося вставати рано вранці, а тому, що воно означало, що прийшов час попрощатися з Америкою, друзями та незабутніми пригодами. Незабаром на мене чекала передбачуваність і рутина, яку мій мозок вперто відмовлявся приймати.
Через пару годин ми вже пройшли паспортний контроль і сіли в літак.
3..2..1.. зліт. Все закінчилося.
Прощавай, Америко!
Так перегорнулася чергова сторінка в моєму житті. Сторінка, з якої я буду здувати пилинки і перечитувати з величезною посмішкою.
Це літо було найкращим у моєму житті. Такого досвіду і вражень я б не отримав ніде. Обов'язково потрібно колись повернутися і продовжити свої пригоди.
