Факт No5 - поїхати в Америку з подругою = помирати від сміху 24/7. Це той самий стереотип, який ніхто з нас і не збирався руйнувати. Подумати тільки! Що може бути краще, ніж поїхати зі своєю найкращою подругою в Америку на 4 місяці УДВОХ! Коли нам було років по 12, ми тільки могли мріяти про це, а в травні 2018 року ми цілком впевнено розсікали по Time Square, базікали з перехожими, а вечорами їли той самий Нью-Йоркський чизкейк. І нехай це літо було не найпростішим, але воно точно було найбільш незабутнім. Чому? Приходити після роботи виснаженими на 120%, але обов'язково приготувати що-небудь смачненьке; кататися по хвилях Атлантичного океану на поромі і зустріти 3 кити і одного морського котика; прокидатися о 3 ночі, щоб зустріти світанок на вершині гори Cadillac Mountain, а потім поїхати в ту саму пекарню, щоб поснідати щойно спеченим кексом з корицею і гарбузом (від якого, до речі, жителі острова просто без розуму); купатися вночі в океані; насолодитися видами острова, на якому жили все літо, під час екскурсії на вертольоті; спробувати більше 50 смаків морозива; зустріти вночі парочку оленів і зграйку диких індиків. І протягом усього літа думати про те, як ми сплануємо заповітні два тижні після закінчення роботи. Зазвичай неймовірно передбачливі, ми вирішили геть забути про те, що придумали, і пустили все на самоплив. Перше місто - Бостон. Приїхавши туди, у нас було купа сумок і дике бажання провести цей час так, щоб ніхто не повірив, що це було з нами. За вдалим збігом обставин саме в Бостоні ми зустріли своїх знайомих, з якими ми вперше спробували устриці, доїхали до Гарварду та інших пам'яток міста. Йти вулицями величезного міста, про яке ти стільки чув, поруч зі своїми друзями, напевно, те, що ми б хотіли побажати всім. Це те, заради чого варто було летіти за 7000 км від дому, те, заради чого варто було працювати, те, що ми б обов'язково повторили. Подивившись Бостон, ми вже вдвох приїхали в аеропорт, зовсім не знаючи, куди ми хочемо далі, і, спираючись тільки на час вильоту, купили квитки в Чикаго.

Чикаго - це бірюзові канали, які спритно пробираються між хмарочосами, це розвідні мости, метро прямо над пішохідними вулицями, що ось-ось зачіпають дзеркальні будівлі; це всім відомий Bean, найсмачніша deep-dish pizza, неймовірні руфтопи, джаз-бари і види на озеро Мічиган. У Чикаго ми каталися на двоповерховому автобусі по нічному місту, наївно порівнюючи його з Бостоном, всю ніч гуляли вулицями, їздили снідати на інший кінець міста через гарний посуд, там і спробували найгострішу пасту в своєму житті.

Наступний пункт призначення був обраний також спонтанно, і ось вже через 9 годин ми заселялися в хостел в Лос-Анджелесі. Тоді ми вперше опинилися в настільки маленькій кімнаті, що нам доводилося по черзі закидати валізи на ліжко, щоб дістати одяг, просто тому, що на підлозі не було для них місця. Тоді ми вперше зрозуміли значення “кімната 3 на 3 метри”, спільну стелю і всю романтику хостелів. Намагаючись якнайшвидше покинути наше житло, ми вирушили підкорювати місто. І ось, стоячи недалеко від того самого напису “hollywood”, нам здавалося, що ми потрапили в найкрутіший американський фільм. Ми не будемо заглиблюватися в подробиці поїздки в це місто, поїхати туди було не найкращим спонтанним рішенням, як виявилося, це місце не для нас.

Нью-Йорк був єдиним містом, квитки до якого ми купили заздалегідь. Прокинувшись рано вранці, ми викликали таксі, задоволені всілися на заднє сидіння, передчуваючи нове місто. Але ми й подумати не могли, що затори в ЛА зовсім не поступаються Нью-Йоркським. І провівши в таксі добрих 2,5 години, ми остаточно запізнилися на наш рейс. Після прибуття в аеропорт ми дуже старанно пояснювали співробітникам Virgin Airlines, що ми запізнилися на наш літак, і що нам просто необхідно полетіти в Нью-Йорк. Тоді не довго думаючи, нам зробили пропозицію, від якої ми не змогли відмовитися (та ніхто б не відмовився). За щасливою випадковістю бізнес-клас наступного рейсу до Нью-Йорка був напівпорожній. І ось ми вже чинно-блинно п'ємо каву і дивимося “Сніданок у Тіффані” на найкрутіших місцях! Як кажуть: “все, що не робиться, - на краще”.

Якщо ви пам'ятаєте, з чого почалася наша розповідь, то це були 4 хлопців на 21 поверсі в самому центрі Манхеттена. Зустрівшись під кінець нашої подорожі, ми, не втомлюючись, ділилися один з одним своїми враженнями, історіями та емоціями, продовжуючи гуляти і насолоджуватися атмосферою міста. Повертатися додому через 4 місяці було досить дивно. Ми за звичкою влаштувалися на сусідніх місцях в літаку, включили Alicia Keys - Empire State of Mind, літак почав набирати висоту, а кожна з нас прокручувала в голові найважливіші моменти цього літа, підспівуючи: “These streets will make you feel brand new, big lights will inspire you...”, спостерігали за віддалялися обрисами хмарочосів. Найнеймовірніше, що всі ці моменти продовжать крокувати з нами по життю. Адже наші спогади – це найбільша коштовність, яку нікому ні за що у нас не відняти. Подорожуй!