11 грудня 2039 року, 18:45

• Люба, це просто божевілля! Летіти на Місяць? Ти при своєму розумі? - з обуренням вигукнув Доктор Вест, намагаючись оговтатися після почутого.

• Тату, такий шанс випадає дуже рідко, і я просто не маю права ним не скористатися! - відповіла Майлі.

• Ти хоча б розумієш, як це далеко? Летіти? На Місяць? Це повне божевілля, моя дорога донька зібралася летіти на Місяць зовсім одна! Кім? Кім! Скажи їй що-небудь, напоум її! Летіти в Космос у такому юному віці - це небезпечно! Напоум її!

• Любий, наша маленька Майлі вже давно не дитина, тільки поглянь на неї. Я розумію твоє занепокоєння. Мені самій страшно, тому що Майлі - це найдорожче, що в мене є. І все ж рано чи пізно для кожного корабля настає момент, коли необхідно покинути рідну гавань і вирушити на пошуки незвіданих земель. Адже якщо корабель так і залишатиметься в бухті, то рано чи пізно він зів'яне, немов троянда взимку. Майлі, моя люба Майлі, я люблю тебе всім серцем, ти знаєш, і мені, як і твоєму татові, справді страшно відпускати тебе. І якщо ми цього не зробимо зараз, то власноруч заклеїмо твої крила, а адже вони дані тобі для того, щоб ти літала, чи не так?

• Так, мамо, - боязко посміхалася Майлі після всього почутого.

• Любий, ми повинні дати нашій доньці можливість проявити себе. Ти тільки згадай себе! У її роки ти подолав цілий океан поодинці, твої очі бачили десятки країн, тисячі місць, сотні тисяч людей! Зараз настав момент, коли ми повинні повірити в Майлі і дозволити їй полетіти, розумієш?

• Так... думаю... ах, ти маєш рацію. Майлі, люба! Я тебе дуже люблю, ти знаєш, я постійно це повторюю, і нехай у голосі і серці моєму зараз тремтіння, але найбільше в цьому житті я хочу бачити радість у твоїх очах. Так, моя відповідь так, - сказав Доктор Вест, після чого відчув полегшення.

• Тату, мамо, я вас обох так сильно-сильно-сильно люблю, дякую! - радісно вигукувала Майлі, відмовляючись вірити в те, що її батьки все ж дозволили їй скористатися можливістю і здійснити свою далеку дитячу мрію.

Мрії народжуються у Всесвіті для того, щоб збуватися і дарувати людям моменти щирого щастя. Так і сталося з Майлі. Ще з самого дитинства вона марила про те, щоб у майбутньому, коли підросте, полетіти на Місяць. Звучить смішно і нереально? Принаймні так було до 2025 року, поки розробки Штучного Інтелекту, здатного до самонавчання, не були завершені. Це був справжній прорив, сенсаційне диво. Завдяки даному відкриттю був розроблений проект величезної автономної космічної станції, розміри якої були порівнянні з цілим материком. Її назвали "Пандора".

"Пандора" розвивалася з величезною швидкістю. Її будівництво було завершено до 2031 року, і того ж року були відправлені перші сто космічних шатлів "Нормандія" для заселення станції. "Пандора" стала новим Чудом світу, справжнім проривом у всіх аспектах: абсолютно інша екосистема, нові, раніше не відомі види тварин, про які можна було лише уявляти, величезні безкраї чарівні ліси Пандори, що увібрали в себе всю красу, яку тільки має природа. І серед всієї цієї краси в гармонії з природою жили люди, продовжуючи вдосконалювати своє дітище. З роками Пандора досягла досконалості: 90% Місяця було освоєно і забезпечено киснем, безкраї ліси Пандори розтягнулися до самого горизонту і були заполонені новими видами звірів і рослин, при вигляді краси яких завмирає подих, і серце починає битися частіше і частіше. Потрапити на Пандору могли лише деякі, а бажаючих було мільйони. У 2033 році в Уряді постало питання про те, як допомогти, в першу чергу, підростаючим поколінням познайомитися з Пандорою ближче і, як підсумок, було вирішено запустити програму транспланетарного обміну, аналоги якої вже на Землі існували протягом не одного десятка років. Її назвали "Work and Travel: Pandora".

12 грудня 2039 року, 10:15 am

Наступного ранку Майлі зателефонувала в Transplanetary Exchange Center або просто TEC. На виклик дівчини в ту ж секунду відповів голос Хлої, андроїда останнього покоління, що володіє штучним інтелектом, здатним до самонавчання і вираження власних емоцій і переживань. Майлі було запропоновано пройти співбесіду безпосередньо з керівництвом, для чого Хлоя попросила Майлі надіти окуляри віртуальної реальності, налаштувати відображення голограми і увійти в систему TEC. І згасло світло на мить і, відкривши очі, Майлі вже стояла посеред Центру.

Центр дійсно величезний: хмарочос з безліччю посадкових майданчиків для літаючих ультразвукових гіперкарів, станцій для їх підзарядки, дослідницьких лабораторій, в яких вчені здійснюють перші успішні спроби телепортації речей на значні відстані. Від великої кількості місць і деталей в цьому величезному механізмі у Майлі розбігалися очі. Увійшовши всередину Центру Майлі необхідно було пройти ідентифікаційний контроль з попередньою реєстрацією. Як тільки процедура була завершена, Майлі попрямувала прямо на співбесіду з Річардом - начальником відділення, що займається транспланетарними трансферами студентів на Пандору.

• Скажи мені, Майлі, що для тебе означає побачити Пандору? - запитав Річард, і на обличчі його виникла легка посмішка.

• Це моя мрія з самого дитинства. Моя мама завжди твердила мені, що мрії для того і були створені, щоб збуватися і робити нас щасливими. А якщо щасливі ми, то і наші батьки, дивлячись на нас, теж стають щасливішими, - відповіла йому боязко Майлі.

Пауза. Промені призахідного сонця, що проходять крізь величезні панорамні вікна, рівним тоном падали на обличчя Річарда, на якому застигло почуття подиву. Через пару миттєвостей воно змінилося теплою посмішкою. Він поглянув на Майлі і розповів історію про те, як сам колись слідував своїй мрії, і вона привела його туди, де він знаходиться зараз. Одне відважне рішення назавжди змінило його життя.

• Майлі, ти нагадуєш мені мене в твої роки. Колись і я довірився своїй мрії і зважився на те, щоб здійснити її. Адже життя і дане нам для того, щоб осягати нові горизонти незважаючи на всякі сумніви, а сумніви - наш найлютіший ворог. Всяка подорож змінює людину зсередини, і я дуже хочу побачити тебе знову, Майлі, побачити після того, як ти відвідаєш Пандору і повернешся додому.

Вона завмерла на місці. По шкірі пробігли мурашки від усвідомлення того, що зовсім скоро вона побачить те, чого так довго бажала. "Пандора... зовсім скоро я погляну в твої очі", - прошепотіла Майлі і посміхнулася.

30 травня 2040 року, 9:15 am

Настав день відправлення. Батьки Майлі міцно обіймали її, але в серцях їх вже не було страху і недовіри, лише гордість і щастя за свою доньку, яка ще вчора була маленькою дівчинкою, а через пару хвилин їй належить пролетіти тисячі кілометрів вище хмар назустріч своїй мрії.

• Зворотний відлік: 5-4-3-2-1. Пуск! - пролунав голос системи, і ультразвукові турбіни корабля запрацювали на повну потужність, гравітаційна подушка була відключена, і корабель злетів вгору, розрізаючи повітря, залишаючи лише сонячний слід позаду себе. Майлі не могла повірити в те, що з нею щойно сталося. "Пора познайомитися з тобою, Пандора", - прошепотіла Майлі і заснула.

Прийшов час прокинутися. Двигуни стихають, відбувається запуск магнітної подушки – ми йдемо на посадку.

Після прибуття на Пандору Майлі представили таким же вперше прибулим хлопцям, як і вона. Згідно з умовами програми Центру, всі вони мали право перебувати на Пандорі і досліджувати її протягом 3 місяців. Також Майлі і її нові друзі повинні допомагати мешканцям станції з тими завданнями, які їм будуть доручені. Дуже часто вони були пов'язані з допомогою в дослідженні нових видів рослин і пошуком нових видів тварин по просторах Пандори. Тварин тут дійсно велика безліч, починаючи від Бритвохвоста і закінчуючи літаючим Ліаром, чиї вуха нагадували за формою і забарвленням крила найяскравішого метелика на Землі, на додаток до всього Ліари володіють прекрасним голосом і коли чути їх спів, то здається, ніби сам ліс співає.

Досліджуючи Пандору день за днем, Майлі і її команда шукачів пригод встигли побувати в безкраїх джунглях, повних чудових мешканців. Вони підкорили хвилі озера Наос і з командою вчених встигли навіть побувати в його глибинах, вивчаючи його мешканців. Кожен день відбувалися нові вилазки в пошуках пригод, нові дослідження і випробування, незліченні злети і невеликі падіння, адже не завжди йде так гладко, як нам хотілося б, але таке життя: без сюрпризів з боку неможливо обійтися.

Час летів зі швидкістю світла. Він ніколи не чекає, не робить зупинок. І ось вже наближався серпень. На Пандорі цей місяць вважається особливим, оскільки саме протягом останніх двох тижнів серпня на горі Сіакс, чию вершину невпинно покриває зоряне світло, немов чарівне покривало, раз на рік відбувається народження Зоряного Дракона. Це особливі істоти. Після народження через 21 день вони злітають вгору і покидають Пандору, прямуючи на нескінченні простори Всесвіту в пошуках того місця, де насправді народжуються зірки, що освітлюють шлях всякому, хто готовий слідувати за своєю мрією до самого кінця.

5 вересня 2040 року, 7:15 pm

Днями з Центру надійшло повідомлення про те, що терміни програми добігають кінця. З легкою сумом в душі Майлі і її друзі, сидячи в загальному залі, читали вголос це послання. За минуле літо хлопці міцно зблизилися і стали вже як одне ціле, як сім'я. Розлучатися ніхто не хотів, тому хлопці пообіцяли один одному, що після повернення додому вони одного разу знову повернуться на Пандору, але перед цим зустрінуться там, внизу, на рідній Землі. Знали б ви, яка красива Земля з космосу!

7 вересня 2040 року, 11:15 am

Шатл "Нормандія" готується до зльоту. Хлопці, попрощавшись з усіма мешканцями станції, зійшли на борт і зайняли посадочні місця. Майлі зайняла місце біля ілюмінатора: звідти було ясно видно зірки. Весь шлях назад вона дивилася в безкраї межі Всесвіту, на летючі комети і сяючі зірки. Їх сяйво уособлювало новий початок для дівчинки, яка колись мріяла побувати в космосі. Прийшла пора повернутися додому, обійняти батьків, а також відвідати Центр і Річарда. Всю дорогу додому Майлі дивилася на сяйво зірок і посміхалася, а в голові були лише слова, вимовлені Річардом на самому початку її нехай і короткого, але унікального шляху: "Подорожі змінили мене".