Почнемо з того, що гучна програма Work And Travel торкнулася і мене. Що дивно, про програму спершу заговорив мій батько: «Донька Алібека нещодавно полетіла до Америки, а ти чого сидиш?»

Щоб ви розуміли, у нас у Казахстані є вислів: «Казах без понтів — безпонтовий казах». Ну, раз тато сказав, що треба, значить треба! З того моменту я не те щоб мріяла, але бажала змінити китайську обстановку на щось нове.

Приїхавши на навчання, я почала підбивати свого хлопця на поїздку, і в той час, поки я йому в усіх барвах описувала принади цієї програми, він, виявляється, вже почав збирати документи...

«Ну, я взагалі-то ще минулого року хотів», — сказав він мені. Поки я хотіла зробити своє традиційне ображене обличчя, він, не роздумуючи, всучив мені контакт Саїдакбара — агента Interexchange. Так я і стала новоспеченою учасницею програми.

Як ви думаєте, куди ми хотіли поїхати? Усі ці роки ми чули, що люди, які їздять працювати на Аляску, заробляють великі гроші , на які купують будинок і машину батькам. Так ми почали марити найпівнічнішим штатом США, що будемо по 20 годин гарувати, стоячи біля столу, і чистити рибу)) Але, як виявилося, цієї роботи більше немає.

Реєстрація, збір документів — усе це не становило труднощів. Залишилося тільки чекати на пропозицію від роботодавців, яка все не надходила. Запитуючи інших, чи була пропозиція про роботу, всі хором відповідали: ТАК!!! Природно, щоб не впасти в бруд обличчям, ми теж говорили, що пропозиції так і сиплються, просто вичікуємо найкращу.

На щастя, для таких невдах, як ми, придумали ярмарок вакансій, на якому ти можеш розглянути різні варіанти job offer-ів. Наш вибір чомусь упав на Dunkin'. Ну, не чомусь, насправді ми всі знаємо причину. (Барабанний дріб )......

ПОНЧИКИ!!!

Подавши заявку, ми чекали на призначене інтерв'ю, яке випало на зимові канікули . На подив, воно пройшло дуже легко і просто. Далі — оплата програми, отримання візи та підготовка до поїздки.

Отримувати візу в Шанхаї, особливо цього року, було досить складно. Усіх моїх друзів «завалювали», і причини були найрізноманітніші .

Так, наприклад, моєму хлопцю сказали: «Ти ж не китаєць?! Подавай через свою країну» (те, що ми навчаємося в Китаї, мабуть, взагалі нічого не означає) Зрештою він отримав її, але вже в іншому місті.

Якщо у вас не виходить з першого разу отримати заповітний штамп, не втрачайте надію! Пробуйте! Є парочка знайомих, які дочекалися фрази «Congratulations! Your visa approved!»

ЛИШЕ З ТРЕТЬОГО РАЗУ!

Мені пощастило набагато більше: за порадою свого агента, дивлячись на суворе обличчя консула, я уявляла, що насправді він дуже добрий дядько , який любить пропустити кілька келихів пива з друзями, можливо, він навіть душа компанії, без якої не обходиться жодні веселощі . Таким чином, його обличчя для мене вже не було настільки страхітливим, як спочатку, і інтерв'ю пройшло як по маслу.