Подорож як сенс життя

1. Вступ

У вік цифрових технологій у нас є можливість знайти все, що тільки спаде нам на думку. Завдяки інтернету ми так само можемо поїхати за кордон, відкрити для себе нові горизонти. В інтернеті є стільки інформації щодо студентського обміну, щодо роботи за кордоном. Метою програм зі студентського обміну є культурний обмін. І, звичайно ж, ті, хто бере участь у таких програмах, отримують безцінний досвід. У перші місяці цього року (2022) я шукав програми, куди можна поїхати на літо за кордон і заодно попрацювати там. Таким чином я знайшов стільки програм, де є можливість поїхати в країни Європи, Америку, Нову Зеландію, Туреччину і не тільки!

Мене звати Алішер, я є учасником програми Work and Travel 2023.

Оскільки в травні я закінчував другий курс університету, я вибрав сезонну роботу в Болгарії на 3 літні місяці.

Всім приємного читання. Let's get started!

2. Моя перша подорож.

Я вперше поїхав за кордон. Почавши свій шлях 23 червня з міста Хромтау, я їхав поїздом до Астани одну добу. По прибуттю в столицю мені потрібно було дістатися до хостела. Там вперше я зустрів людей з інших країн. І я поговорив з одним із них англійською мовою вживу, що було для мене великим досвідом. Решту дня я гуляв містом до пізньої ночі. Наступного дня я поїхав в аеропорт набагато раніше часу свого вильоту (це було вперше для мене летіти на літаку).

Розібравшись у всьому, був готовий до відправлення. Але літак не вилетів через технічні проблеми. І я знайшов людей, які летіли до Болгарії працювати так само, як і я, і всі разом почали думати, що робити далі. Зрештою, через кілька годин нам перебронювали квитки, і ми повинні були вилітати через 2 дні. Але питання про те, де ночувати, залишалося відкритим. Зібравшись всі разом, ми пішли поставити це питання компанії, через яку ми повинні були вилетіти. Поговоривши з ними, вони запропонували нам 3-зірковий готель на правому березі Астани з 3-разовим харчуванням на дві доби. Наступного дня ми пішли гуляти містом. Познайомившись ближче зі своїми новими знайомими, ми класно провели час у столиці. Через 2 дні ми все-таки вилетіли. Не знаю, як працюють перельоти, але спочатку ми летіли з Астани до Шимкента, а звідти вже до Стамбула, в одне з найвеличезніших міст Туреччини. По прильоту до Туреччини мені було трохи не по собі. Через те, що летів я вперше, у мене був біль у вухах.

В аеропорту почалося найскладніше на той момент. Деякі з нас (у тому числі і я) пішли шукати автобус до автовокзалу (Байрампаша). Як ми нарешті знайшли, вирушили назад сказати іншим. Але щось пішло не так. Ми не могли увійти через те, що нас не пропускали. Людина, яка нас не пропускала, навіть не слухала нас, оскільки у нас не було зв'язку, ми не могли зателефонувати і розповісти їм всю ситуацію. Через пару годин вони вийшли самі, і нарешті ми вирушили далі.

Ми прибули на автовокзал пізньої ночі. Деякі з нас (особливо я) встигли поспати 2-3 години на сидіннях до нашого виїзду. До речі, мене все ще турбував біль у вухах :( О 9 годині ранку ми успішно сіли в автобус і поїхали в бік Болгарії. За 10 годин у дорозі я намагався не заснути і дивитися на міста, села і природу. Я намагався не заснути до того моменту, де ми повинні були виїжджати зі Стамбула, але я не зумів , місто занадто велике, і я все-таки заснув, так і не дотерпівши до цього моменту. Коли я прокинувся, я побачив стільки сіл, де було дуже погано, місцеві жили в дуже поганих умовах, для мене це було шоком. Заїхавши до Болгарії після перевірки документів, я відразу ж помітив, що місцева природа дуже красива і захоплююча. Ліси, пагорби і гори. Також помітив багато будівель з часів СРСР. Ще хочу додати пару слів щодо автобуса, в якому ми їхали. Не дивлячись на те, що ми були в дорозі довгих 10 годин, в ньому було все для зручності, нам пропонували каву, чай, закуски і все в такому дусі.

Доїхавши до Варни, морської столиці і одного зі значущих міст Болгарії, ми пересіли в інший автобус, який довіз нас до бази відпочинку "Албена".

Дізнавшись в самому кінці 10-годинної дороги те, що з нами їхали ще кілька людей з Казахстану, які збиралися працювати, я з самого початку знайшов з ними спільну мову.

Добравшись в Албену (те місце, де ми жили і працювали), вже була пізня ніч. Отримавши ключі, ми пішли в наш новий будинок, і побачили стільки живності і нескінченних павутин, ми зголодніли, сил на прибирання будинку не було ніяких. Залишивши речі в бунгало (це наші будиночки), я зі своїми новими знайомими пішов шукати кафе. Ніколи не забуду наші перші дні в Албені. Познайомившись з усіма, я добре з ними здружився.

Через добу ми нарешті дізналися, де потрібно підписувати документи, щоб приступити до роботи. Дізнавшись місце роботи і свій графік, я вийшов працювати першого липня. Ресторан називається "Нона".

У перші дні роботи було важко. Через те, що ми не знали болгарську мову, ми не розуміли того, чого хоче від нас начальство. Також не маловажливий той факт, що я вперше працював у громадському харчуванні, і мої ноги були шоковані таким навантаженням на роботі. Ще зіграла роль акліматизація (до поїздки я навіть не чув такого слова ). 3 довгих дні (для мене) мені було дуже погано. Але з часом нарешті все пішло в гору.

Після того, як ми звикли до роботи, ми з друзями почали їздити в найближчі міста на вихідні. І звичайно тут ніяк не обійтися без фотографій, я звичайно ж прикріплю їх нижче.

На вихідних з друзями ми їздили (іноді навіть ходили) в найближчі міста. Скрізь було щось особливе. Дуже помітні будівлі з давніх часів. Недалеко від курорту є місто "Балчик". Побувавши там, дуже помітні спуски і підйоми. (Після цього я не дивуюся тому, що у багатьох, хто там жив, були масивні ноги ).

Вже відчуваючи себе як вдома, підходив час до закінчення сезону в Албені.

У вересні багато моїх друзів і знайомих вже повинні були їхати додому. Цим літом я знайшов багато друзів з різних країн, і було сумно прощатися з ними.

Я закохався в це місце за моменти, які я ніколи не забуду.

Підходив час до від'їзду з Болгарії. Виїхавши на 2 дні раніше свого вильоту, я відправився в Стамбул.

2.1 Стамбул .

Найбільше місто, в якому я був. Кількість населення і площі це просто щось (англійською я б сказав "mind-blowing").

Заселившись в хостел і відпочивши 5-6 годин, ми з другом відправилися гуляти вечірнім Стамбулом. Побачивши високу будівлю, що світилася, ми відправилися в її бік. Через 6 годин ми дісталися до мосту, який провів би нас туди. Але виявилося, що через нього можна тільки проїхати. Прийняли образливу поразку і повернулися сяк-так назад в хостел, а це вже був ранній ранок. Поспавши 2 години, наступного дня ми знайшли пароплав, який якраз таки вів в ту частину міста, де знаходилася та сама будівля. Це задоволення коштує 500 тг, що досить таки дешево. Потрапивши туди, ми йшли в бік цієї будівлі. Чим ближче ми були, тим вищим здавався шлях. Відвідавши starbucks, konoha та ін. місця. Ми нарешті наблизилися до цієї будівлі. Залишалося зовсім небагато, практично дряпаючись по дорозі, ми все-таки підкорили Еверест.

Дивуючись всій красі цього міста, я дав собі обіцянку, що коли-небудь потраплю туди ще раз .

Наступного дня я вирішив закупитися. Оскільки в Туреччині багато речей дешевші, ніж в Казахстані, я закупився всім тим, що мені було необхідно.

Провівши добре час зі своїми друзями, вже наближався час до вильоту додому.

Я вирішив спробувати доїхати за маршрутом, який видав мені "Google maps" до аеропорту Стамбула.

Того дня у мене закінчився роумінг, зберігши фотки маршруту, я відправився в шлях зі своїм рюкзаком і великим пакетом в руках (це весь мій багаж )

Але з самого початку все пішло не за планом, оскільки маршрут був неправильним. Познайомившись з одним турком, він допоміг мені доїхати до аеропорту. Мені пощастило, що він дуже добра людина. Їдучи з ним на метро, ми доїхали до якоїсь частини Стамбула, де живуть тільки місцеві. Попрощавшись з ним, я його подякував і сфотографувався на пам'ять (ці фотографії теж додам сюди ).

Доїхавши до аеропорту, через якийсь час приїхали мої друзі. Полетіли в місто Шимкент, де через кілька годин ми повинні були вилітати в Астану. За цей час я встиг погуляти містом. По прильоту в Астану я попрощався з іншими, сів на поїзд і поїхав додому.

3. Про подорожі, цілі, причини і плюси участі в WaT

Подорожувати повинні всі люди. Без подорожей життя стає нудним і сірим. Я не розумію тих людей, хто не хоче і не любить дивитися світ. Я ще мало де був, але впевнений, що встигну за своє життя подивитися багато красивих країн і міст. Без різниці куди їздити, головне пізнавати не бачені раніше місця. Коли я подорожую, то отримую приголомшливі емоції, заряджаюся енергією, а також борюся з нудьгою і рутиною. Крім цього, подорожі дозволяють розвивати кругозір, дізнаватися багато чого нового. У подорожах знайомишся з новою культурою, звичаями і способом життя людей, що там проживають.

Це є однією з причин моєї участі в програмі Work and Travel.

За допомогою цієї програми можна навчитися багато чому.

Практиці і вивченню англійської мови. Під час перебування там, ти вийдеш із зони комфорту, отримаєш досвід у ще одній професії, знайдеш друзів з усього світу. Загалом проведеш незабутнє літо.

Побувавши там, у тебе є можливість отримати безцінний досвід, який допоможе тобі в твоїх подальших починаннях. Знання мови на практиці буде жирним плюсом при працевлаштуванні. Крім знання мови, ти ще й навчишся спілкуватися, домовлятися з людьми і так далі. Можна перераховувати нескінченно, але одне вірно. По приїзду додому ти будеш зовсім іншою людиною.

На жаль, в процесі завантаження фото і відео до цієї розповіді, я не зміг завантажити все, що планував, через систему сайту (якусь помилку). Найприкріше, що не зміг завантажити змонтоване відео, але що є, то є.

Фотографії завантажені в хронологічному порядку

4. Висновок (посил)

У цій розповіді, звичайно ж, мало написано, через які труднощі довелося і доведеться проходити. Але сфокусувавшись на позитивних моментах, я написав те, як пройшла моя перша подорож і які плюси ти можеш отримати. Сподіваюся, те, що я написав, надихне вас не боятися діяти і нарешті поїхати цього літа туди, куди ви хочете і плануєте. .

Всім добра