Несподівана подорож...
Я в кіно? Саме про це я подумала, приземлившись у Чикаго... Я думала, що почуватимуся зовсім інакше на іншому континенті, за 9000 миль від дому. З того дня, як я приземлилася в Чикаго, я опинилася у фільмі, частиною якого, як я не очікувала, я стану.
Я пам'ятаю день, коли поїхала з дому... Я пам'ятаю незабутнє відчуття свіжого повітря на обличчі, коли того дня вийшла за двері. Несучи дві великі валізи і вдаючи, що я сильний, м'язистий хлопець. Я дивилася на яскраво-синє небо, і все, що я могла відчувати, — це свобода і дивне відчуття чогось зовсім невідомого, що входить у моє життя. Я пам'ятаю, як мовчала, коли дядько віз мене в аеропорт, і як відчувала погляд мами на собі всю дорогу. Я не могла нічого сказати. Я просто дивилася на красиві пейзажі моєї країни у вікні і думала: «Як, чорт забирай, я впораюся з 3 перельотами в повній самоті...?»
Я пам'ятаю усвідомлення повної відповідальності за себе, яке я відчула, прощаючись із мамою в аеропорту. Тоді я була надана сама собі, і це було одночасно найкращою і найскладнішою частиною моєї подорожі.
Але, зачекайте, яка подорож?
Моя подорож із Global UGRAD.
Мені ніколи не вистачить слів, щоб описати, як я вдячна за те, що стала випускницею Global UGRAD. І я ніколи не втомлюся розповідати людям, чому їм варто подати заявку на цю програму. Мабуть, тепер це моя робота. Просто говорити людям, що вони можуть. Що вони можуть залишити всі страхи та невпевненість позаду.
Чому я вирішила взяти участь у програмі Global UGRAD?
Ця можливість прийшла до мене випадково. Один із моїх друзів опублікував інформацію про це в соціальних мережах, я побачила це, і щось одразу клацнуло всередині. Я просто відчула серцем, що не можу підвести свою внутрішню дитину, бо буду просто шкодувати, якщо не спробую. Тож я зробила це. Я спробувала, і все вийшло. Ось чому я тут, розповідаю людям, що вони теж можуть це зробити.
Чесно кажучи, процес подання заявки на Global UGRAD був досить лякаючим для першокурсниці, якою я тоді була. Здавалося складним отримати транскрипт у деканаті, оскільки програми обміну в моєму університеті майже не заохочувалися. Ще одним квестом було попросити професорів написати для мене рекомендаційні листи, а також знайти натхнення, необхідне для написання гідного есе.
Я не знала, чого очікувати після того, як відправила свою анкету. Я просто терпляче чекала і сподівалася, що на мене щось чекає. І так воно і було. Я пам'ятаю, скільки радості та хвилювання я відчула, коли мені зателефонували з посольства США в Мінську і запросили на співбесіду, яка відбулася приблизно через три тижні. Я успішно пройшла співбесіду, потім склала іспит TOEFL і в результаті стала фіналісткою програми Global UGRAD.
Координатори програми направили мене в Університет штату Емпорія, за що я їм дуже вдячна. Однак, коли я вперше отримала від них повідомлення про те, що мене направили в Емпорію, я була дуже розчарована... Чому? Я просто пошукала це місто в браузері, і воно показало мені, що це маленьке містечко в Канзасі з населенням 25 000 осіб. Тож єдина думка, яка спала мені на думку, була: «Ну, добре, мамо, я закінчу в цьому селі...» Насправді, я рада, що в мене не було жодних очікувань, оскільки, коли я туди приїхала, це «село» показало мені найяскравіше життя, яке я тільки могла собі уявити.
Я точно пам'ятаю, що відчувала, коли мій літак приземлився в Чикаго... Інший континент, інші люди, інша ментальність. Я думала, що буду там зовсім одна, без друзів. Саме тому я з тривогою планувала свою одиночну поїздку до Нью-Йорка, не підозрюючи, що зустріну так багато споріднених душ, щоб дослідити все це разом.
Я пам'ятаю, як блукала KCI (Міжнародний аеропорт Канзас-Сіті) після свого третього перельоту і шукала людей, які мали відвезти мене в Емпорію. І вже там, прямо в аеропорту, я зустріла милу корейську дівчину, яка потім стала моєю найкращою подругою. Ми розмовляли всю дорогу до Емпорії, і здавалося, ніби я знала її давно. Ми їхали в маленькому автобусі з іншими іноземними студентами, кожен з нас був зачарований захоплюючими пейзажами та заходами сонця, якими може похвалитися Канзас, а також естетичною кантрі-музикою, увімкненою водієм.
Як я вплинула на програму і який вплив вона справила на мене?
Що ж, одна з головних цілей програми Global UGRAD — знайти студентів, які по-справжньому захоплені лідерством та громадською роботою. Громадська робота — це аспект життя, який в американській культурі стоїть на першому місці. І я повністю згодна з тим, що так і має бути.
Служіння своїй спільноті — це віддача без будь-яких очікувань. Допомагати іншим і отримувати справжнє задоволення від цього, роблячи це від щирого серця. Я вірю, що громадська робота виховує особистість людини, вона показує їм щастя, яке можна знайти в дрібницях, таких як щоденні акти доброти, самовідданість, повага та любов.
Тож це виховало і мій характер. Я була частиною волонтерської організації «GIVE» (Getting Involved with Volunteering in Emporia) у кампусі, і мені пощастило мати чудову команду, що складалася переважно з інших іноземних студентів.
Найкраще, що мені було даровано, — це моя спільнота. Я була оточена іноземними студентами, оскільки іноземні студенти зазвичай тримаються разом. Я знаю, ви запитаєте чому. Мабуть, тому, що ми просто люди, у яких вистачило сміливості поїхати в іншу країну, просто залишити своє звичне життя позаду. Думаю, ми тримаємося разом, тому що привносимо різноманітність у світову спільноту. Ми всі одягаємося по-різному, у нас у всіх різні акценти, у нас у всіх різні культури, але ми завжди відкриті для нового досвіду. Думаю, це безперечно те, що об'єднує всіх нас. Це змусило мене відчути, що я частина великої міжнародної родини. Ми самі організовували всі наші поїздки по США, відчайдушно намагаючись відкрити якомога більше місць, але водночас ми були так залучені в соціальне життя в Університеті штату Емпорія, що брали участь майже в кожному можливому заході. Я багато дізналася про американську культуру за ті 4 місяці, що провела там. Я пам'ятаю своє здивування, коли побачила хлопців у шортах і кроксах взимку, американців, які п'ють усе з льодом, і була щиро збита з пантелику тим, що вони використовують свої машини, навіть коли до місця йти п'ять хвилин. Найбільше я сумувала за домашнім гарячим чаєм, оскільки американці майже весь час п'ють каву з льодом зі Starbucks...
Однак бути студентом за обміном — це не лише бути частиною спільноти, а й виділятися, проявляти себе як особистість, яка знає свою мету і приїхала туди, щоб стати справжнім провідником змін. Я була там, щоб розповісти іншим людям про свою культуру, показати їм, що означає бути білоруською дівчиною. Не всі навіть знали, що така країна, як Білорусь, взагалі існує. Моїм завданням було пояснити наші традиції, звички, наш спосіб життя. Ця подорож була багато в чому про навчання і надання людям своїх знань, обмін своїми ідеями по дорозі. Це також було про здатність змінити свої погляди на певні речі в житті, оскільки перебування в іншій культурі протягом досить довгого часу змусило мене сприймати своє життя інакше, це зробило мене адаптивною до змін. До зміни моїх звичок, цінностей, а також способу життя.
Але що сталося потім..?
Коли я повернулася додому зі своєї незабутньої подорожі, я страждала від зворотного культурного шоку та джетлагу. Це був перший раз, коли я справді відчула подібні речі. Я не знала, як адаптуватися до повернення додому після 4 місяців у зовсім іншому середовищі, здавалося, що я втратила свою мету. Але в глибині душі я знала, що повернулася, щоб внести зміни. Я повернулася, щоб зробити життя своєї спільноти кращим. Але я не знала, як це зробити...
Було літо, і я подумала про себе: «Ну, Аріно, давай займемо тебе чимось!» Однак насправді знайти якесь заняття виявилося не так просто. Я щосили намагалася знайти роботу, яка б хоча б якось відповідала моїй спеціальності. Кожен день я постійно шукала вакансії, але все було безуспішно. Тому я вирішила поїхати у своє рідне місто Барановичі і подати заявку на посаду офіціанта в місцевий ресторан. Хоча, після того як я стажувалася там кілька змін, адміністрація сказала мені, що їм більше не потрібен офіціант. Я щосили намагалася зберігати позитив, але моє життя здавалося наповненим темрявою, я втрачала надію. Але потім, раптово, мені запропонували посаду касира в магазині морозива, і я скористалася цією можливістю.
Тим не менш, я все ще відчувала, що перебуваю не на своєму місці. Через місяць роботи мав розпочатися мій новий семестр в університеті. Мені потрібно було скласти 12 іспитів у вересні, щоб мати можливість продовжити навчання, оскільки мені довелося взяти академічну відпустку, щоб провести семестр у США. Я склала іспити, а потім знову почала досліджувати світ програм обміну. Я була так захоплена цим, що могла годинами переглядати купу нових програм. Це був один із моїх способів відчути себе живою.
І не так давно програма Global UGRAD знову увійшла в моє життя, але трохи інакше. Я стала свого роду наставником для майбутніх заявників. Я ділилася своїм досвідом у соціальних мережах, розповідаючи людям, чому їм потрібно спробувати. Я розповідала всім, кого знала, про програму. І люди справді почали звертатися до мене, за що я була дуже вдячна. Мені було так приємно спрямовувати інших студентів через процес подання заявки, пояснювати їм, як отримати всі необхідні документи, а також разом вирішувати всі питання, що виникають. Я навіть не можу висловити, як легко я себе почувала, роблячи це. Це сталося само собою, тому що це бажання допомагати іншим під час процесу подання заявки йшло від щирого серця. Я справді зрозуміла, що можу годинами просто допомагати і спрямовувати інших. Це було одне з найкращих усвідомлень, тому що тепер моя мета в житті здається більш ясною.
Це ті зміни, які я привношу в спільноту. Мої зміни — це надихати інших, вести їх за собою, допомагати їм і ділитися з ними своїми знаннями. Я відчуваю, що тепер це моя місія. Місія зі створення спільноти студентів, які постійно розвиваються і шукають нові можливості та пригоди у своєму житті, щоб кожен з них міг одного разу знайти свій власний сценарій фільму і стати його продюсером.
Ось посилання на відео про мою подорож із Global UGRAD. Насолоджуйтесь!