Всім привіт! Мене звати Тогжан Аманкелді. Зараз мені 21 рік. У мене немає цікавої історії про програми обміну студентами, але я розповім вам про те, як вступила до закордонного вишу після закінчення школи.
З дитинства у мене була мрія вчитися за кордоном, подорожувати різними країнами. Після закінчення школи у 17 років, обговоривши з мамою і прийнявши рішення, я вступила до Туреччини, в університет Сакарья. Спочатку було шалено страшно 17-річній дівчинці без супроводу батьків поїхати самій вчитися за кордон. Але зараз, коли мені вже 21 рік, я розумію, що рішення поїхати вчитися за кордон було одним із найправильніших і найважливіших у моєму житті, що в результаті навчило мене бути терплячою, допомогло розширити коло знань, познайомитися з людьми різних культур, отримати найважливіший великий досвід у студентському житті та в подальшому дорослому житті.
2018 рік, це був місяць листопад, мій перший рік, мій перший досвід у Туреччині, це був рік Foundation. Я вчилася в мовній школі турецькій мові, щоб надалі отримати освіту у своєму університеті. Мовна школа називалася Tomer, там навчалися тільки іноземці. Як 17-річній дівчинці мені все було цікаво, я дізнавалася стільки різних культур і стільки різних націй з країн Африки та Європи, середньої Азії, східної Азії. І в цій мовній школі я, сама того не знаючи, подружилася з людиною, яка відкрила мені Америку. Його звати Адел, за національністю він турок, але народився і живе в Канаді.
На початку нашого знайомства ми з Аделом не знали, хто з якої країни приїхав. Спочатку у нас було звичайне спілкування, яке в кінці переросло в дружбу. Наша дружна компанія – це я, дівчинка з Казахстану, і друзі з Албанії, Іраку та Канади. Нам разом було безмірно цікаво, оскільки ми дізнавалися щось нове один про одного щодня: що їдять у наших країнах, які найдивніші страви, напої, які найкрасивіші місця можна відвідати тощо. Найприкріше було те, що майже 80% моїх знайомих не знали нічого про мою країну, а тим більше, де знаходиться Казахстан. Це, звісно, ставило мене в незручне становище, але щоразу з цікавістю я їм розповідала про свою Батьківщину.
Одного разу Адел запропонував мені зустрітися в кафе, поїсти, попити кави, і я, звісно, з радістю погодилася. Під час зустрічі Адел часто говорив, як його батьки хочуть, щоб він навчився турецькій мові. Мені було страшенно цікаво дізнатися, з якою метою його батьки так сильно цього бажають. Як виявилося потім, я дізналася, що Адел за нацією турок, що шокувало мене, але завдяки цьому несподіваному факту у нас зав'язалася довга розмова, він багато говорив про життя в Канаді, Америці, говорив, які цікаві страви і продукти у них є, як там їм живеться і періодично порівнював дві країни, іноді я говорила про Казахстан і теж порівнювала країни. Був навіть такий випадок, коли я вирішила запросити своїх друзів на вечерю і надала їм можливість спробувати наші національні страви – це м'ясна страва Ет тамак, кисломолочний продукт курт, наш вітчизняний шоколад «Казахстан» та інші вітчизняні вироби, звісно, мої друзі були дещо здивовані тим, що ми їмо конину. Ех, ось ми всі посміялися. Як і будь-яка молодь, ми з друзями часто говорили «а ось у нас в країні ось так-то, а в Туреччині по-іншому» і всі сміялися від нашого порівняння, оскільки розуміли, що в будь-якій країні свій менталітет, свої традиції, правила, свої плюси і мінуси. Словом, блискавично пролетіли 9-10 місяців навчання в мовній школі. Ми отримали свої сертифікати і настав час розставання. Адел полетів до Канади, а я залишилася в Туреччині продовжувати своє навчання вже в університеті на бакалавраті. Згадую і пишу свою історію, розумію, наскільки ми були сповнені ентузіазму, енергії, наскільки ми прагнули до всього нового і мріяли всією нашою дружною компанією.
Напевно, ви думаєте, чому я говорю про це в минулому часі?! Знаєте, коли людина стає старшою, вона розуміє все, що здавалося раніше простим, таким легко досяжним, зараз щось нереальне.
Але пам'ятаю одне, коли ми з друзями проводжали Адела, я пообіцяла йому, що ми зустрінемося з ним, але вже в Америці.
Після від'їзду Адела минуло 4 роки, і, звісно, слово, яке я йому дала, досі у мене в пам'яті. Але мій друг – не єдина причина, з якої я хочу поїхати в Америку.
Головна причина – це те, що я хочу ще більше дізнатися про наш світ, про культуру, з якою дуже хочеться познайомитися і подружитися, розширити коло своїх знань, отримати безцінний досвід, поліпшити і збагатити свою англійську і стати прикладом для себе самої.
Рішення брати участь у програмі Work & Travel було і спонтанним, і переконливим. Я побачила, що велика частина моїх подруг брали участь у цій програмі і приїжджали звідти окриленими. Було таке враження, що вони побували на іншій планеті. Подруги ділилися історіями про те, як проводили час в Америці, як там жили, розповідали про новоспечених друзів з різних куточків світу, про красу природи, яку вони побачили своїми очима. Їхня захоплива розповідь про Америку змусила окрилитися і мене. Я почала замислюватися над цією програмою, але поки не наважувалася, виклала всі плюси і мінуси, а після подумала: «Я, яка переїхала в абсолютно чужу країну в 17 років, де поруч нікого, крім себе, невже мені потрібно боятися їхати в Америку?! Якщо там я не отримаю величезний досвід, то вже точно нічого не втрачу».
Потім розповіла все мамі, показала і переконала, що ця програма може стати ключовим моментом у моєму розвитку і в подальшому житті. Звісно, мама не стала замислюватися ні на секунду, і в той же момент ми зв'язалися з організаторами Work and Travel, підписали всі потрібні документи. На той момент у мене був природний страх, у голові крутилися думки: «Чи правильно я чиню, як мені буде в Америці, чи зможу одна перебувати на іншому континенті?», і мільйон інших питань не давали мені розслабитися. Можливо, зовні я виглядала спокійно, але всередині мене грала революція.
Як участь у програмі допоможе мені в моїй майбутній кар'єрі?
Для багатьох не секрет, що Америка є країною-прикладом, і навіть створює ефект ВАУ. Багато фільмів і серіалів, з якими ми росли, завжди закликали нас бути рішучими, безстрашними, впевненими, вміти давати відсіч, коли треба. Навіть більшість найтоповіших, найкращих університетів світу знаходяться в Америці. Сам факт, що ти був в Америці не з метою відпочити тиждень, а за програмою WORK AND TRAVEL є величезним плюсом у твоїй кар'єрі, оскільки це показує твоє прагнення навчитися чогось нового. Це вказує на сміливість і допитливість людини, яка змогла подолати страх жити в іншій країні і перетнути цілий океан заради своєї мети і мрії.
Так, ми можемо нескінченно говорити про те, що ця програма дає неймовірні можливості в подальшій нашій кар'єрі, але інша справа це довести і показати в ділі.
Від цієї програми і від себе я очікую всього найкращого. Хочу побачити, наскільки відрізняється наш менталітет, як живуть люди мого віку, які ситуації допоможуть стати мені ще кращою, розумнішою, досвідченішою. Хочу відчути, як це жити в тій країні, про яку розповідають світові телеканали, про яку говорять багато вчених світу, про яку знають всі діти, підлітки і дорослі. Хочу побачити країну, де створюються технології майбутнього, народжуються мода і стиль. Бажаю побачити країну, звідки родом найвідоміші вчені, президенти і знаменитості. Хочу зрозуміти, чому може навчити мене Америка, щоб мій внесок у майбутнє залишив незгладимий слід. Хочу переконатися, чи така Америка, та країна, про яку я чула, яка для мене вкрай приваблива.