Підкоряючись внутрішньому відчуттю, ми прямо попрямували до узбережжя, у штаті Вашингтон. Ми хотіли зустрітися з океаном у найпівнічно-східнішому з великих міст Америки, у Сіетлі. Але водночас ми не могли не відвідати розташований на нашому шляху Національний парк Скелясті гори. Але спочатку трохи про сам штат Вашингтон.
Прізвисько Вашингтона - "Вічнозелений штат". Вперше в'їжджаючи в нього зі сходу, навряд чи ви це відчуєте. Більше того, навряд чи ви побачите хоч щось зелене. Абсолютно голий і рівний степ, майже пустеля і вигоріла, жовто-сіра трава — це максимум, на який ви можете розраховувати. На шляху майже не зустрічаються навіть скромні села, а ось знаки типу "До наступної заправки 100 миль" у цих краях взагалі норма. Єдиною пам'яткою я б назвав плеяду вітряних електростанцій, розташованих на кожній височині. Здалеку вони здаються мініатюрними вентиляторами, здатними виробити енергію ну максимум для одного сараю, але наблизившись, відчуваєш себе мурахою перед деревом. Тільки одна лопать такого агрегату може мати в довжину близько 40 метрів. А вся конструкція станції перевищує висотну планку в 120-150 метрів.
Далі степ починає розгойдуватися, утворюючи плавні височини та широкі ущелини для тихих річок. Амплітуда цих розгойдувань наростає доти, доки за вікном не з'являться височенні гори, вкриті лісом і снігами. Це Скелясті гори, мабуть, найвища частина Кордильєрів у континентальній Америці (само собою, не враховуючи Аляску). Вони вражаючі, дуже мальовничі, мені нагадали Альпи з картинки на шоколадці Alpen Gold, які були в моєму дитинстві. Але після всього того, що ми вже побачили, після чудес природи, якими для нас стали національні парки останніх 6 днів, Скелясті гори здавалися чимось стандартним, звичайним, академічним. На мій погляд, саме так повинні виглядати гори. Дійшовши згоди, ми просто перетнули парк хвилин за 20.
Тепер, нарешті, ми залишили країну маленьких міст, якою я б назвав середній захід і гірський регіон, і виїхали на 5-й хайвей. Широка дорога, містечка, що перетікають одне в одне, розвинена інфраструктура знову вразили нас. Ми були настільки відвикли, настільки здичавіли від усіх благ цивілізації за останній тиждень, який провели, блукаючи полями та горами Заходу.
Сіетл зустрічав нас чудовою погодою, що рідкісно для крайнього північного заходу США. Дощі тут йдуть практично через день; величезними заторами і таким складним для нас міським трафіком. Було навіть кумедно, коли спочатку ми з годину шукали місце легального паркування десь неподалік від центру міста, а потім плюнули на все і вирішили нахабно запаркуватися під знаком з написом "Тільки для клієнтів магазину". У великому місті, де особливо гостро стоїть проблема нестачі місць для безкоштовного паркування, це, на мій погляд, найбезневинніший і найменш ризикований спосіб. Адже, погодьтеся, ніхто не буде відстежувати, куди ви пішли: у цей самий магазин чи просто в інший бік у своїх справах. Забігаючи наперед, скажу, що, відвикнувши від такого потоку машин, ми примудрилися з десяток разів порушити правила: як мінімум двічі виїжджали на зустрічну смугу одностороннього руху і як мінімум тричі паркувалися там, де не належить.
Сіетл — найвідв'язніше місто в штатах, тут же більше, ніж будь-де, фріків. Тут дуже яскраво представлена та атмосфера, уклад і спосіб життя, який характерний для Західного узбережжя. Міста істотно більші за площею і розраховані на поголовне використання автомобіля, тим паче що ширина вулиць теж цьому сприяє. По-друге, змінений етнічний склад населення, все-таки від Китаю ближче до Західного узбережжя, ніж до Східного. Азіатські діаспори найстаріші і мають найбільший вплив не тільки в місті, а й у всіх найближчих штатах. Тут же розташовані штаб-квартири "нових", "сучасних" підприємств, будь то Amazon чи гучний MicroSoft.
Новизна присутня в усьому, і це не могло не відбитися на людях, оточених цим. Вони тут більш відкриті, ще більш екстравертні, ще більш гучні й емоційно нестримані. Тут модно одягатися яскраво і нарядно, а не по-класичному і стильно, як це роблять бостонці та нью-йоркці. Містяни намагаються в усьому виражати себе, напевно тому на вулицях так багато бездомних, які цілком пристойно одягнені — просто вони виражають різні соціальні протести: проти уряду, політики, війни тощо. Справжні бездомні тут задоволені своїм життям і ніколи не сумують: вони намагаються зробити все, щоб розвеселити народ, передати свій настрій оточуючим.
Але водночас Сіетл — дуже культурне і затишне місто. Із суперсучасною будівлею публічної бібліотеки, виконаною в стилі кубізму або футуризму, сусідить затишний і тихий район набережної, де вранці рибалки торгують своїм уловом, а вечорами бари, кафешки та ресторани відчиняють свої двері для справжніх гурманів морської кухні.
Візитною карткою Сіетла, крім дощу, також є Space Needle — вежа з літаючою тарілкою нагорі. Вона була побудована в шістдесятих для якоїсь виставки і відтоді залишилася головним символом північного заходу. За скромну винагороду в 15-20 доларів вам дозволять споглядати місто й океан із самого верху, але мені це здалося занадто дорогою пропозицією, і я підніматися не став.
Зате окрему годину присвятив вивченню нового корпусу публічної бібліотеки, про який я згадував вище. Всередині він ще більш оригінальний, ніж зовні. В оформленні використовувалися сталь, пластик, скло. Колірна гама підібрана з дуже помітних відтінків, наприклад, є поверх, який цілком пофарбований у червоний колір: двері, підлоги, стелі, навіть освітлення тут червоне, є такий же бузковий поверх. Вся ж бібліотека нагадує величезну контору в холодному офісному стилі.
Ми не пошкодували день, який провели в Сіетлі. Хоча для нас це було як зміна обстановки. Але загалом, якщо не дозволяє час, цей пункт цілком доцільно пропустити і познайомитися із Західним узбережжям у безсмертній Каліфорнії.
