В Америці, у Скелястих горах, я бачив єдиний розумний метод художньої критики. У барі над піаніно висіла табличка: “Не стріляйте в піаніста — він робить усе, що може”. Оскар Уайльд
Вранці 9 вересня ми прокинулися о 3 годині, зібрали намет, речі, і, оскільки з адміністрації кемпінгу ніхто не прийшов, ми зі спокійною душею сіли в машину і поїхали. Оскільки намет у нас був 2-місний, дівчата спали в машині, що теж досить непоганий варіант.
Взагалі, якщо ви збираєтеся в далеку поїздку, то найкраще виїжджати з ранку саме о 3-4 годині ранку. Краще о 3. Просто найкращий сон у людини саме з 10 вечора до 3 ранку, і в цей час дійсно краще спати. За ці 5 годин сну можна відновити сили на весь день. Виїжджати з вечора – не дуже вдалий варіант, оскільки, швидше за все, ви заснете за кермом.
Отже, виїхали ми о 3. І за старою схемою – 2 години я, 2 години брат. І розмовляли постійно, щоб не заснути. Так і проїхали годин 5. Потім на одній заправці виявили досить непоганий техаський ресторанчик і вирішили поїсти там. Що мені особливо сподобалося в штаті Техас – це люди. Всі дуже гостинні і добре ставляться до туристів. Поки ми снідали в ресторані, з нами познайомилася мало не половина людей, які були в залі. У підсумку ми зробили групову фотографію і поїхали далі. І вже досить скоро виїхали зі штату Texas в штат New Mexico.
Далі було ще цікавіше. Ми заїхали в місто Ель-Пасо. Це легендарне місто на кордоні США і Мексики. Американська частина міста називається Ель-Пасо, а мексиканська – Хуарес. Якось я прочитав про місто Хуарес в інтернеті, що воно визнане найбільш злочинним містом на планеті. Там ведуться постійні війни наркобаронів, через що гинуть невинні люди. Ось так. Кордон двох держав проходить майже в центрі міста. І з 10-го інтерстейту дуже добре видно бідну Мексику. А ще в штаті Нью-Мексико дуже багато прикордонників (Border Patrol). Складається відчуття, що їх там більше, ніж звичайних автомобілів. На виїзді з міста нас зупинили прикордонники на випадковому блок-посту, наказали вийти з машини, показати паспорти. Вони перевірили багажник машини, і наші візи, запитали, куди ми їдемо. Ми чесно відповіли, що студенти з України і їдемо в Каліфорнію на вакейшн. У це повірити було нескладно, оскільки до того моменту наша машина була вже досить розмальована абревіатурами різних штатів з одного боку і величезним написом «Cali TRIP» з іншого. Коротше, вони посміхнулися нам, побажали щасливої дороги і відпустили. А ще мені якось стало цікаво, як виглядає американо-мексиканський кордон, і ми поїхали на сам пропускний пункт. Нічого особливого, скажу я вам. Звичайна 2-поверхова будівля і кілька патрульних машин біля неї. А я-то думав. А ще є стіна метра 2 у висоту, червоного кольору, що розділяє 2 держави. Я колись чув міф про те, що біля кордону дуже багато нелегалів бігає, брудних з картатими сумками на плечах. Не бачили жодного. Мабуть, вночі бігають.
На такій хвилі ми і проїхали Нью-Мексико. Тут, у пустелі, ми вже почали відчувати брак заправок. Раніше вони були фактично через кожні 20-30 миль. Тут вже можна було проїхати 100 миль і не побачити жодної. Пустеля все-таки.
Далі – Аризона. Останній штат перед Каліфорнією. У всіх у нас Аризона завжди асоціювалася з кактусами. Особливо мені хотілося побачити великі, метра 2 у висоту, як показують у фільмах. Але тут нас спіткало розчарування. НЕМАЄ там кактусів. Великих так точно. Вже проїхавши столицю штату, місто Phoenix, ми побачили невелику територію, де росли кактуси, відповідно, обнесену колючим дротом. Але там росли, на жаль, тільки маленькі кактуси. І, о диво, – ми побачили один великий. Цей легендарний екземпляр мені все-таки вдалося сфотографувати.
Далі просто пішли гори. Без нічого. Взагалі мені Аризона здалася досить непоганим штатом. Чимось багатшим за інших. Дороги так точно там були найкращі. Ми востаннє перед Каліфорнією зупинилися поїсти і залити бензинчику, оскільки нам розповідали, що там бензин дорожчий рази в півтора. Це виявилося правдою.
