Ми прокидаємося рано - до Key Biscayne, острова, де ми працюємо, 2 години на двох автобусах, ми обіцяли господині приїхати до 10.. чую будильник, відкриваю очі і раптом бачу, як по стіні до мене повільно спускається ЦЕ...!! щось величезне, вусате..!! брр.. гидота, як згадаю.. крику було! вся кімната мене заспокоювала.. це виявився "звичайний" тарган... нічого собі, звичайний! разів у 10 більший за наших, стандартних.. побачиш - заїкатися почнеш! страшний звір.. to be continued

...загалом, початок дня вийшов досить бадьорий)) снідаємо і поспішаємо на автобусну зупинку.. з собою напоготові камера - треба ж усе зазняти, а то потім ніхто не повірить, що в Маямі були)) спочатку ми навіть зі смітниками фотографувалися (..так, соромно, є таке фото) - настільки ВСЕ інше, а ще з пожежними стовпами (знаєте, такі жовтенькі, як у фільмах).. пізніше, коли показували фото друзям-американцям, ті дивувалися, чому ми зображені на фото в обнімку зі стовпом, ну як їм поясниш, що у нас такого немає і що те, до чого вони ставляться як до звичної речі, для нас становить великий культурний інтерес )) ось.. то про що це я? ах так, автобусна зупинка: ну це окрема історія... по-перше, що з себе являє власне ЦЯ споруда? ..а нічого - голий шматок асфальту і стовп з назвою маршруту. ВСЕ. ні лавки, ні укриття від сонця.. (нагадую, що на вулиці +40-43!!) а це все тому, що автобус призначений для дуже-дуже-дуже-дуже бідних маямійців (ну або студентів, що їдуть за W&T=)) - місто величезне, відстані великі, майже у всіх є власний автомобіль.. так зручніше.. тож автобуси - для нижчого класу, але зате в них ніколи не буває штовханини, майже завжди є вільні місця... ну так ось, значить, стоїмо, чекаємо, голий простір, а відійти куди-небудь у тінь не можна - автобус на зупинці просто так не зупиняється! його ще впіймати треба! вибігаєш на дорогу, відчайдушно махаєш, щоб водій тебе помітив, тоді тільки зупиниться! нарешті приїжджає наш.. заходимо всередину, посміхаємося водієві, а він нам (люблю американців! завжди привітаються, запитають як справи - це, правда, питання риторичне, вимовляється на одному подиху, ось так: hi,howareyou? і не передбачає відповіді - чиста данина ввічливості), платимо по 2$ (сам квиток коштує 1,5, але щоб пересісти потім на другий автобус треба доплатити 50 центів за трансфер) - "зайцем" тут не проїдеш, всі платять на вході... ех.. серцю бідного студента це незрозуміло і незвично)) проходимо в салон.... і - буквально "примерзаємо" до сидінь, всередині ЖАХЛИВО холодно, з кондиціонерами вони явно переборщують! сидиш, всю дорогу мерзнеш, а потім виходиш - і зігріваєшся, ось така система! а ще всередині салону протягнуті такі чарівні жовті мотузочки.. - смикнеш за мотузочку - автобус зупиниться=) якщо не смикнеш, відповідно, проїдеш свою зупинку.. у водія відразу ж загоряється лампочка і електронний голос вимовляє: "Stop requested" і всі тепер знають, де тобі виходити, справжня магія!=) звертаємо увагу на ще одну незвичайну річ - у всіх автобусах перше сидіння чомусь присвячене якійсь Розі Паркс.. прикольно, у нас видатним людям пам'ятники ставлять, вулиці називають.. увіковічують, так би мовити... а тут, на тобі, місце в автобусі! виявляється, раніше в автобусах передні місця призначалися тільки для білих, чорним же відводилися місця в кінці салону.. але одного разу одна літня чорна жінка зайшла і сіла на недозволене місце на початку автобуса.. скільки було обурення, криків, питань! а вона спокійно посміхнулася і відповіла, що дуже втомилася і не може йти далі.. з цього приводу було піднято справжній галас, навіть розгорнули судовий процес! ..але як ми знаємо, добро в кінцевому рахунку завжди перемагає слабше добро=), тому все завершилося добре: дискримінацію знищили, наділили чорних і білих рівними правами, а перше місце присвятили цій хоробрій жінці, Розі Паркс.. вона до речі зовсім недавно померла (здається, в 2003 році).. шлях до Key Biscayne неблизький, тому на найближчі дві години я прилипаю до скла: даунтаун, хмарочоси !! знову ж таки, пальми!! сиджу, витріщаюся на всю цю красу, не можу приховати захоплення)) а Надя задумалася про своє і навіть не дивиться у вікно - вона тут вже тиждень, їй вже не прикольно))