Перші кроки до поїздки в Штати були зроблені ще далекою осінню, після барвистих розповідей друзів. Тоді я трохи дізнався про програму і, як часто буває, «охолов», поклавши всю зібрану інформацію в далеку шухляду. У середині березня моя подруга Оля поцікавилася, чи не їду я в Штати, для неї це була друга поїздка, віза в паспорті у неї на той момент уже стояла, і запитала вона просто так: знала, що я теж збирався. Придумавши пару відмовок і виправдань своїй ліні, розмову я закінчив.
Але думка не відходила: «А може все-таки спробувати?». Сівши зі своєю дівчиною Юлею, зваживши всі за і проти, ми вирішили «Так». Протягом кількох днів почали досконально вивчати всі питання, але постійно впиралися в головну на той момент проблему: відсутність роботи. Це був кінець березня, і шансів знайти її самостійно практично не було – ми дали задній хід, не доля, мабуть. Наступного дня перше питання, яке ми поставили при розмові між собою: «А може все-таки спробувати?». З новими силами ми взялися за пошуки... і знайшли! Головним критерієм була робота в одному місті, це викликало величезні труднощі, але ми їх подолали. Ось він – перший крок, він найважчий =)
Їхали ми в посольство 28 травня, це була остання партія студентів. Єдина думка в голові: «А раптом мені відкриють, а їй ні, або навпаки». Вбивчі варіанти... Кілька безсонних ночей напередодні, зубріння питань і відповідей. Коли я розмовляв з консулом, нічого це не допомогло, все вилетіло з голови, перед американцем постав простий студент, який плутався у відповідях, часто перепитував, хвилювався. Але він був до мене прихильний. Через кілька людей йшла Юля, до того моменту я не знаходив собі місця на вулиці, радість змішалася з тривогою. АЛЕ ВСЕ СКЛАЛОСЯ ЧУДОВО. Візи нам дали обом! Друга перемога під девізом «Ніколи не здавайся!», взагалі ця фраза повинна йти з нами по життю, в Америці я переконався в цьому не один десяток разів.
Потім була дострокова сесія, після якої мені впору було писати книгу під назвою «Скласти сесію за 4 дні». =) У моєму університеті з перенесенням дуже складно, необхідно знайти поважну причину, підкріплену документом, і не дай бог сказати, що ти їдеш в Америку, недалеких людей вистачає, людей, які готові пхати палиці в колеса, показуючи свою дріб'язковість, залишимо це на їхній совісті. У мене все вийшло, хоча в відмінниках я не ходжу, так, довелося вчити, так, довелося побігати. Багато що стає можливим, якщо сильно захотіти, а якщо захотіти дуже сильно – можливо все!
Валізи я зібрав за кілька годин, речей мінімум. Маленька порада новачкам: взуття беріть найпрактичніше і найзручніше, в моєму випадку це були кросівки і сандалі. Першим, до речі, я дуже завдячую, без них би на роботі я не витримав.
21 червня. Виліт.
