Сьогодні я зателефонував найважливішим людям: батькам та своїй дівчині. Знаєте, простий телефонний дзвінок справді додає сил, відчуваєш, що є люди, які люблять тебе і чекають, це так класно! Особливо після розмови з нею: хоч вона була втомлена і сумна, я все одно такий радий, що зміг знову її почути, послухати її невдоволення, обурення, радість. Майже як поруч був. Хоча ні, брешу, поруч не зрівняється, поруч у сто разів краще.

У нас сьогодні була найбільш завантажена вечеря, яку я коли-небудь бачив - 147 осіб! На чай залишили близько 1000 $, хотілося б, щоб усі ці гроші дісталися мені одному. Ми знову були сьогодні «повним складом», близько 16 осіб + помічники офіціантів. Дізнався досить кумедну річ про себе. Вірніше навіть не кумедну, ні. Скоріше цікаву. У господаря є донька, досить повненька особа, в окулярах. Я думав їй років 25-26, виявилося 19. Тож до чого я. Бачив я її 1 раз, так вона вже (!) дізналася, звідки я, де я живу (!!), з ким, скільки мені років, чи надовго я (!!!). Загалом, повне досьє зібрала. На додачу сказала, що я cute (симпатичний). З одного боку, це добре. Як сказав Вова «ми створені одне для одного» (так, з дівчатами понад 150 кг мені постійно щастить. Згадую своє навчання, коли до мене підійшла дівчина і попросила номер ICQ для своєї подруги. Подруга, як потім виявилося, важила близько 200 кг.) Може, пару зайвих нулів до зарплати припише, варто звернути на неї увагу?:) Але, з іншого боку, чому ми подобаємося тим, хто нам не подобається і навпаки? Ось справді, починаєш так цінувати ті випадки, коли зустрічається взаємний інтерес, і думаєш - з чого це нам так пощастило одне з одним? (цікаво, про кого ж я говорю, а?) Але часто щасливого кінця не передбачається. Можна, звичайно, як Саша (друг, який навчається в Америці) розповідав, один підприємливий хлопчина знайшов американку і став її «розводити». Але ставати «тілом»... Та взагалі, про які дурниці ми думаємо? Хоча цікаво, чим усе це закінчиться, подивимося...