Протягом усього спілкування з нашим новим американським другом Деном, він постійно пропонував нам свою допомогу, транспортування (ну тобто говорив, що якщо нам куди-небудь потрібно сходити, то він обов'язково примчиться і відвезе нас куди треба)... Також ми сходили з ним у боулінг (причому за його рахунок... хоча ми, звичайно ж, пропонували заплатити за себе самі). І він ніяк не хотів від нас відставати, незважаючи на те, що іноді ми тупо вигадували якісь дурні проблеми, тільки щоб не зустрічатися з ним). Дуже довго він пропонував нам поїхати з ним у camping. Оскільки я любителька чогось нового і незвичайного, то мені до жаху сподобалася ця ідея... а ось Аселя спочатку не хотіла їхати в гори і спати в наметі серед жучків і комашок. Але врешті-решт мені вдалося переконати Аселю, що це все-таки краще, ніж сидіти вдома біля телевізора, і ми сказали Дену, що згодні. Зізнаюся чесно, що ми трохи побоювалися цього американця, оскільки, по-перше, ми не розуміли, чому він так наполегливо хотів з нами спілкуватися... а по-друге, тому що я одного разу побачила у нього в машині... сокиру!!!!))) На моє запитання, навіщо ж йому потрібна в машині сокира, він відповів, що навіть у спокійному і мирному Коді можуть знайтися хулігани або маніяки... «О Боже, а може ти один з них... з маніяків?!»- промайнуло у мене в голові, але я заспокоїла себе і вирішила, що мені все-таки потрібно менше дивитися всяких жахів) Відкинувши всі страхи і сумніви, ми вирішили, що поїдемо в camping ввечері п'ятниці (точно не пам'ятаю, який це був день). Ми наготували салатів, наліпили і зварили вареників, взяли все необхідне (Аселя взяла з собою ножик для різання паперу, у разі, якщо Ден дійсно виявиться маніяком) і вирушили в наш перший у житті camping. Поїхали ми в гори, які я давно для себе примітила і мріяла туди забратися. Поїздка в гори - це, звичайно, круто... але ось спочатку нам потрібно було поставити намет, який ніяк не хотів ставитися... Потім ми пішли шукати дрова для багаття. Коли ми вже далеко відійшли від нашого місця в пошуках дров, Ден сказав мені віднести дрова, які я набрала, поки вони з Аселею набирали інші... Відійшовши десь кроків п'ять, до мене в голову знову прискочила нав'язлива думка про те, що Ден - таки маніячище: «Пипець, так він вирішив від нас поодинці позбутися!!!»))) На моє превелике щастя, дійшовши до нашого привалу, я побачила вдалині його і живу та неушкоджену Аселю. Все йшло дуже навіть непогано: ми розпалили багаття і потім мене потягнуло подивитися околиці і, звичайно ж, пофотатися!) Вид на місто там був нереально красивий, я просто не могла надивитися на цю красу. Коли вже почало темніти, ми присіли біля багаття, поїдали приготовані нами хот-доги, вареники і салати... Дену, до речі, дуже сподобалися наші вареники, які він ніколи в житті не куштував. Просиділи ми так десь до першої години ночі... базікали в основному про всяку нісенітницю (оскільки наш словниковий запас не дозволив би нам з Аселею вести бесіди на якісь заумні теми)) Коли ми були вже зовсім втомлені, то вирішили йти спати, оскільки наступного дня нам ще потрібно було йти на роботу. Незважаючи на те, що я думала, що не зможу заснути в наметі, я відключилася в першу ж хвилину і проспала так до самого ранку. Вранці ми зібрали всі наші речі, намет, Ден відвіз нас до готелю, ми сказали йому спасибі за цей чудовий camping і вирушили до себе додому. Ось так ось пройшов мій перший і, сподіваюся, що не останній у житті camping!