Приблизно пів року тому я почув про Work and Travel USA і почав дізнаватися все більше і більше про те, що це таке і що на мене чекає попереду, якщо я поїду за цією програмою. Звісно, я чув переважно позитивні відповіді та відгуки, але розумів, що це не буде так легко, як про це всі говорять. І ось після всіх прочитаних блогів та розповідей я вирішив зареєструватися на цю програму. Я, звісно, затягнув із цією справою і потрапив до агенції лише у квітні. На той час роботи вже не було, і мені сказали, що я можу їхати, тільки якщо знайду роботу сам. Ну, я, звісно ж, почав шукати і знайшов кілька варіантів. Я заповнив купу договорів, витратив купу грошей, і ось нарешті мене покликали до посольства. Хвилювання майже не було, оскільки я був упевнений, що зможу відповісти на всі запитання консула. І ось нарешті я отримав J-1 Visa і купив квитки. Навчання практично закінчилося, і я вже не міг натішитися і сидів на валізах.

Ось настає довгоочікуваний момент істини. Я сідаю в літак і злітаю в небо! БЛІН, яке це КЛАСНЕ відчуття!!! Я був у захваті!!! Перший переліт був 4 години, і ми приземлилися в Абу-Дабі. Я вийшов з аеропорту, оскільки мав візу, і мене там зустрічала мати, яку я не бачив уже півтора року. Пересадка тривала 14 годин, для мене ці години були як хвилини. Я був у новому готелі на новому острові! Ех, як це було прекрасно!

І ось на ранок я сідаю в літак, і мені належить летіти до Нью-Йорка 14 годин. Так, ось це вже була ЖЕСТЬ! Попри гарне обслуговування та індивідуальний телевізор, я втомився від цього перельоту як собака, але бажання і почуття захвату були понад усе, і мені не терпілося вийти в місто.

Ну ось я нарешті в Нью-Йорку!!! Місто хмарочосів!

Кінець першої частини... Далі буде!