Ранок. Рехобот-Біч. Кави хочеться страшенно! Під нашим фургоном утворилася роса, і Іра валяється на одному зі спальних мішків, які нам видали на додачу до фургона, і витріщається на росинки. Сільсько-природне щастя!
Фургонів тут кілька вулиць, і деякі, видно, проводять тут усе літо, а то й увесь рік. До самих фургончиків прибудовані цілі веранди - те, що називається patio, - над ними дахи, а замість стін - сітки від комарів. Тобто повноцінні будинки, а не фургони. Адже це дешевше, ніж жити все літо в готелі!
Хоча, судячи з усього, для Рехобота це нетипово. Уздовж головної дороги, яка влітку завжди забита, вибудувані справжні готелі - не маленькі мотельчики чи дачі на зйом. На підході до пляжу стоять не старенькі дерев'яні будинки з лавками, що торгують пляжними парасольками та пивом, а цілком міські, хоча й трохи іграшкові на вигляд бутіки, кафе та ресторани. І якщо пройтися тут увечері, можна зустріти людей у вечірніх сукнях - так нам розповіли - тому що це чи не найфешенебельніший курорт у цій частині узбережжя.
Ми, однак, нічого такого не застали: йшов проливний дощ. День минув без подальших пригод із правоохоронними органами. А потрапили ми нікуди-небудь, а до церкви. (Може, нам належало каятися за попередні гріхи дня?)
Справа в тому, що в деяких місцевих церквах міжнародних студентів годують безкоштовно, як мінімум 4 рази на тиждень. У цьому проекті беруть участь чотири церкви, і кожна щотижня проводить такий обід. В основному це дідусі та бабусі, які вирішили, що студентів потрібно трохи опікати, раз вони повертатимуться додому і ділитимуться своїми враженнями про Америку. Ну і ще, років 4 тому, вони помітили, що зі студентів намагаються всіляко здерти гроші: за таксі, за мобільні телефони, за непридатне житло. І подумали, що треба їх якось підбадьорити і наглянути за ними. Ось і запрошують до себе раз на тиждень, щоб нагодувати всякою вареною кукурудзою, салатами і найсмачнішими тортиками-пиріжками домашнього приготування. Причому ніякої релігійної програми вони не дотримуються: сподіваються, що добрі вчинки сподвигнуть студентів на добро, але молитися не змушують, і навіть не пропонують.
Загалом виглядає це все як американська шкільна їдальня - або навіть їдальня під час якогось шкільного свята чи вечора. Стоять довгі пластикові столи з гумовим покриттям сірого кольору. За ними симпатична молодь - засмагла, нафарбована, досить пристойно одягнена (тому й схоже на свято) сидить, сміється, фліртує. Щоправда, на стінах висять, звісно, оголошення на кшталт "цього тижня в недільній школі", а з боків, на таких же довгих столах, стоять дитячі вироби - паперова церква з великим хрестом; розфарбований фломастерами вітраж. Зате сама будівля нас - тобто мене менше, а от Юріса і Лєну - дуже здивувала: величезний дерев'яний амбар посеред парковки, не прикрашений ні хрестом, ні іншою якоюсь символікою. (Церква була лютеранська і, до речі, так і називалася: Лютеранська Церква Нашого Спасителя.)
Мабуть, цей Рехобот-Біч може собі дозволити безкоштовні обіди на 150 осіб щотижня. (Вчора студентів було десь 30-40, але організатор програми, яка також роздає велосипеди приїжджим на літо, каже, що цього року всі три церкви обслуговують десь 150 студентів на тиждень. Минулого року їх було вдвічі більше, але через фінансову кризу цього року джейванівців у місто приїхало менше).
